Дорослий хлопчик
У Дениса відразу спітніли долоні. Телефон ледь не вислизнув із руки. Він знав відповідь наперед, але все ж із надією запитав:
– Від кого?
– Ти дурак чи прикидаєшся? У мене нікого, окрім тебе, останні три місяці не було.
Якби у цей момент у квартирі завалилася стеля, хлопець, певно, витримав би це стійкіше. Невже через одну фразу «я вагітна» він докорінно повинен змінити життя? Невже молодість можна вважати завершеною? Невже доведеться одружуватися з Танею?.. Танею, з якою мав звичайну інтрижку, що трохи затягнулася, – не більше.
– Може, аборт? – видавив. Звучало це наче прохання.
– Що ти верзеш? Взагалі ідіот? – Таня кричала у слухавку. – Хоча б раз поведи себе, як мужик, а не ганчірка. Наважся на вчинок!
– Ти хочеш, щоб я одружився?
– А ти хочеш, щоб наша дитина росла без батька?
«Наша дитина»… Ден не міг повірити, що це відбувається з ним. Навіть боляче ущипнув себе за ногу, щоб точно переконатися, що не спить.
– Можна ж якось, не розписуючись… – невпевнено мовив.
– А ти, дорогенький, зібрався бігати до своїх шльондр і коли в нас дитина народиться?
Таня знала, що вона не єдина у Дена. Звичайно, її це неабияк засмучувало. Але намагалася про це не говорити, боялася відштовхнути хлопця. Все-таки було в ньому щось особливе, те, що приваблювало не лише її.
– Я зайду після роботи. Добре? – здається, Ден трішки опанував себе. Заспокоїлася і Таня:
– Ну котику, знаю, що це не входило у твої плани. Але ж ти дорослий хлопчик, це мало рано чи пізно трапитися, якщо не користуєшся «захистом». Ось побачиш, у нас буде класна сім’я.
– До вечора, Тань, – і тихо додав: – Цілую.
Яка там робота? Подзвонив і сказав, що захворів. Треба випити. Вдома алкоголю не було.
У супермаркеті взяв дві пляшки віскі, більше нічого. Став у чергу до каси. За ним – дівчина з яскраво-зеленим коротким волоссям та великим татуюванням на шиї. Обернувшись, Ден, сам того не бажаючи, на кілька секунд затримав на ній погляд. У її кошику було кілька пачок мівіни, булка та якась дешева ковбаса.
– Чуєш, чуваче? – дівчина легенько стукнула Дениса в плече. – Не продадуть тобі «алкашку».
– То тобі, може, й не продають, мала, – байдуже відповів.
– Я не про вік. До десятої ранку не продають. Закон такий.
– Ох ти ж, б… – мало не виматюкався.
– Та не засмучуйся, чуваче. Хочеш бухнути? Погнали зі мною.
Ден здивовано подивився на дівчину.
– Приїзд в общагу після канікул хочу відгуляти, а немає з ким, – продовжила вона. – Мої дівки тільки завтра приїдуть. Такого домашнього вина, як у мене, ти ще ніде не пробував. У голову класно дає. Тільки вахтеру скажеш, що ти мій старший брат, із переїздом типу допомагаєш.
Денис не встиг нічого відповісти, як дівчина додала:
– Я чекатиму біля виходу, а ти ще якоїсь хавки візьми, бо цієї, – показала на кошик, – на двох малувато буде.
Аліса або Еліс, як вона представилася, навчалася на третьому курсі на архітектора. Ну як навчалася? Більшість свого часу вона проводила на площі, де з натури малювала портрети. Такий підробіток дозволяв їй не думати про стипендію.
– Знаєш, про що я мрію? – запитала після кількох чашок вина. – Хочу за власним проектом збудувати картинну галерею, де будуть лише мої роботи.
– Масштабно… – задумливо відповів Ден.
– А в тебе які мрії?
– Не хочу, щоб щось змінювалося.
– Дивний ти чувак. Будь-які зміни для чогось нам даються. Нічого у житті не трапляється просто так. І звідки ти знаєш, що ці зміни – не на краще?
Денис замислився. Якби Танька не сказала, що завагітніла, він би не проігнорував роботу, не пішов би у супермаркет, не зустрів би там цю дивну дівчину. Еліс була інакшою, ніж усі, з ким він був раніше. З нею Ден міг не грати ніяких ролей, бо дівчина сама перед ним була відкритою. З нею він ніби й сам повернувся у недавнє своє студентство: пив вино, яке відгонило спиртом, грав на гітарі пісні «Бумбоксу»…
– Намалюєш мене? – запитав Ден.
Еліс провела руками по його обличчю, занурила пальці у волосся:
– Ні. Ти занадто красивий. Боюся зіпсувати.
… Зранку Ден прокинувся із впевненістю, що забере Еліс з цього клопівника у свою квартиру. І житимуть вони там довго і щасливо, як у казці. Влаштує їй «Алісу в країні чудес». А на дитину платитиме аліменти, Таня зрозуміє. Зміни, навіть кардинальні – це ж на краще?
– Поїхали до мене, – прошепотів до дівчини, коли та розплющила очі.
– Навіщо?
– Житимемо разом.
– Ну що ти таке придумав? – усміхнулася Еліс. – У мене таких планів не було. Я думала, ти розумієш, що це несерйозно. Ти ж уже дорослий хлопчик.
Плентаючись додому, Ден нарешті згадав, що ввечері вимкнув телефон. Увімкнув, безліч повідомлень від Тані: емоції, образи, навіть матюки. Останнє СМС таке: «Зрозуміла, що ти не готовий. Я сама також не зможу виростити дитину. Зранку їду робити аборт».
Денис кинувся передзвонювати, однак Таня не відповідала. Викликав таксі – до лікарні. Дорогою вперше у житті молився: «Боже, хоч би встигнути».
Микола Усенко
–
Джерело: Вісник Переяславщини
Відео
