Дорошенко Олег Михайлович – Сайт Міської Ради міста Фастів

4 Липня 2025, 09:17

Поділитися:

23.12.1965-01.06.2025

Олег Михайлович Дорошенко народився 23 грудня 1965 року в місті Фастів, де пройшли його дитинство та юність. Тут він здобув освіту в загальноосвітній школі №5, а після її завершення почав трудовий шлях у Моторвагонному депо. Саме тут сформувався його характер — відповідальний, наполегливий і вірний своїй справі.

У 1984–1989 роках проходив службу в лавах Збройних сил СРСР, частину з яких провів у Німеччині. Під час служби проявив себе як надійний командир — у 1986 році отримав звання сержанта, згодом — керівника радіостанції, а після закінчення школи прапорщиків здобув відповідне військове звання.

У 1987 році одружився. Разом із дружиною виховали двох дітей — доньку Марію (1992 р.н.) та сина Михайла (1988 р.н.). У родинному колі Олег був турботливим чоловіком і батьком, мудрим порадником і справжнім господарем. Захоплювався риболовлею, збиранням грибів і прогулянками рідними місцями — природна тиша дарувала йому душевний спокій. Служив у військовій частині А1867 у 1994–1995 роках. У мирні періоди життя працював у Моторвагонному депо м. Фастів, ДП УДЦЗРП “УКРРЕФТРАНС”, АТ «Укрпошта». Його цінували як сумлінного, відповідального працівника і хорошу людину.

У найтяжчий для держави час Олег не залишився осторонь. У 2014 році пішов добровольцем на війну. Проходив службу в зоні АТО (Донецька та Луганська обл.) у складі таких частин:

В/ч В5229 (2014–2015)
В/ч В0941, В4673 (2017)
В/ч А1556 (2017–2020)

За службу був неодноразово нагороджений:

Відзнака Президента України “За участь в АТО” (17.02.2016)
Подяка за сумлінне виконання службових обов’язків, бойову підготовку, підтримання високої бойової готовності (06.12.2017)
Відзнака за професіоналізм та відданість при стримуванні агресії РФ (09.10.2018)

З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році, Олег без вагань знову став до лав захисників — цього разу обороняв рідну Київщину. До останнього виконував свій військовий обов’язок із гідністю та честю.

Через проблеми із власним здоров’ям та необхідність догляду за дружиною — інвалідом першої групи — був змушений звільнитися з військової служби.

Та боротьба для нього не закінчилася: цього разу — з підступною хворобою.

1 червня 2025 року, не здолавши рак підшлункової залози, Олег Михайлович відійшов у вічність…

Олег був Людиною з великої літери — щирим, добрим, мужнім. Він жив за принципом: «Має бути честь і совість. Дій за справедливістю». Завжди готовий допомогти, він був надійною опорою для родини та прикладом гідності для побратимів. Світла пам’ять про нього житиме у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, кому випала честь знати Олега Дорошенка.

Вічна пам’ять. Герої не вмирають.