Де в Києві зустріти песика-переселенця

У суботній ранок я одягнулася максимально комфортно: кросівки, теплий спортивний костюм, рюкзак і нічого зайвого. Заздалегідь знала, що сьогодні за планом — прогулянка з собакою, яку врятували від війни. Із початком повномасштабного вторгнення кожен із нас по-своєму вчиться робити добро. Хтось тримає оборону на фронті, хтось щодня відкриває збори й волонтерить, хтось донатить усе, що може. А хтось виконує іншу, не менш важливу місію — піклується про тих, хто не здатен попросити про допомогу словами…

Тварини теж стають жертвами бойових дій. Вони втрачають домівки, сім’ю та звичний світ. І попри те, що ми, люди, часто буваємо егоїстичними й зацикленими на власних проблемах, саме від нас залежить, чи зможе собака або кіт, які пережили ці жахіття, знову довіритися комусь.

Одного разу, гортаючи стрічку соцмереж, япобачила пост від центру адопції тварин з фронту, що називається «Patron Pet Center». Зацікавившись, я почала переглядати їхню сторінку та знайшла інформацію про те, що їм потрібні волонтери для вигулу песиків. У голові одразу промайнула думка про свою користь для інших. Це не вимагало складних умов чи великих фінансових можливостей. Єдине, що потрібно — прийти і подарувати сій час.

«Patron Pet Center» не позиціонує себе як притулок. Його головна відмінність у тому, що притулок може стати місцем, де тварина проводить усе життя. Центр адопції працює інакше — це тимчасовий прихисток. Тут основний акцент на тому, щоб підготувати тварину до життя в новій родині: стабілізувати психологічний стан, навчити базових навичок, створити для неї комфортне й безпечне середовище.

Отже, повернімося до того вихідного дня.

Для початку я вирушила на територію ВДНГ за адресою Академіка Глушкова, 1. Здавалося б, усе має бути просто, але насправді я довго не могла знайти павільйон №11. Навігатор плутав мене між однаковими будівлями, і кілька разів я поверталася до точки, з якої вже стартувала. Зрештою, вирішила відкрити на офіційному сайті комплексу мапу з розміщенням усіх локацій. Саме вона й допомогла мені зорієнтуватися, тому раджу всім користуватися нею.

Посилання на мапу: https://vdng.ua/navigation

Вказівник напрямку руху і вхід до центру

На моє здивування, перше враження було зовсім не таким, як я уявляла. Жодного різкого запаху всередині, лише гучний гавкіт та багато людей навколо. Одні заповнювали форми, щоб забрати тварину в нову родину, інші — терпляче очікували пухнастика на вигул.

Помітивши групу адміністраторів біля своєрідної рецепції, я приєдналася до черги. Поки чекала, взяла зі столу пам’ятку з правилами. Її має прочитати кожен відвідувач, бо це допомагає зрозуміти, як поводитися зі своїм майбутнім компаньйоном.

Черга з відвідувачів, які прийшли відвідати тварин

Працівники центру виявилися дуже привітними. Вони записали мої дані — ім’я, прізвище та номер телефону — і сказали, що зараз я буду гуляти з песиком на ім‘я Джус. Мені пояснили, що він має зооагресію — тобто різко реагує на інших тварин, тому потрібно тримати дистанцію з іншими собаками та бути особливо уважною.

Перед тим як вийти надвір, мені видали пакети, щоб було зручно прибирати за Джусіком, якщо він піде в туалет.

Через кілька хвилин я вже тримала повідець у руках. Коли побачила руду мордочку і його допитливі очі, мене охопило щось між радістю і хвилюванням, бо я не зовсім знала, що робити далі.

З такого знайомства розпочалася наша маленька пригода.

Того дня йшов сильний дощ, але це не зупинило нас. Ми обійшли майже всю територію ВДНГ, бігали разом по калюжах, і я бачила, як Джусік насолоджується кожним кроком. Його зооагресія дійсно була помітною, тож я намагалася уникати натовпу і стежила, щоб ситуація була безпечною.

Мої штани та кросівки були мокрими та брудними, але це мене не хвилювало. Бо у той момент важливішим було відчуття щастя поруч із маленьким другом.

Джус і його неймовірні очі

За час нашої прогулянки я побачила багато охочих, які так само прийшли приділити час песикам. Це стало ще одним сюрпризом для мене, бо я не очікувала, що стільки людських сердець прагнуть допомогти центру.

Студентка Марина, яка так само потрапила сюди вперше, як і я, поділилася своїми враженнями: «Це дуже хороша можливість обмінятися приємними емоціями разом з твариною. Навіть якщо немає можливості завести свого домашнього улюбленця, ти все одно можеш чудово провести час. На мою думку, було б ідеально зробити це своєю маленькою традицією або правилом — час від часу приходити сюди, щоб дарувати турботу і отримувати тепло у відповідь. Адже такі моменти залишаються в пам’яті і роблять день по-справжньому особливим».

Найсумніший момент настав, коли нам довелося повертатися до тимчасової домівки Джуса. Хоч значних обмежень за часом немає, але я помітила, що мій товариш втомився. Він став менш активним, ніж на початку.

Мій рудий вихованець пішов мити лапи та вечеряти. Я пообіцяла йому, що повернуся, але залишати це місце мені не хотілося. Тож я зустріла адміністраторку Людмилу, яка попри свою роботу, погодилася показати світ хвостиків по той бік стіни. Спеціально для наших читачів вона поділилася цікавими фактами.

Історія центру починається з 2023 року, після того як росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді виникла термінова потреба приймати тварин, і центр відкрили за максимально стислий час. Спочатку нічого не було збудовано належним чином: евакуйовані тварини сиділи в боксах та клітках, а умови для них поступово вдосконалювалися.

Зараз у «Patron Pet Center» перебуває близько 300 тварин, а за весь час існування майже 2000 з них знайшли нові домівки.

З побаченого можу запевнити, що усередині все доглянуто, чисто, і створені комфортні умови. Кожен має свій простір, а деякі навіть живуть подружніми парами. Поруч із їхніми вольєрами наклеєні імена та коротка інформація.

Умови проживання собак у «Patron Pet Center»

До речі, Джусіку, з яким ми сьогодні гуляли, приблизно 5–6 років, і він родом із Донецької області.

Щоб довірити людині вигул, працівники центру враховують кілька факторів. По-перше, фізичні дані відвідувача: великого собаку віддадуть сильнішій особі. По-друге, зважають на темперамент волонтера та його досвід спілкування з тваринами. І нарешті, враховують особливості конкретного песика: наскільки він активний і чи зараз його черга бігти надвір.

Наприклад, у центрі знаходиться пес на ім’я Карат, родом із Вовчанська. Він агресивно реагує на чоловіків, особливо у військовій формі. Волонтери неодноразово припускали, що над ним могли знущатися російські військові, і саме форма служить для нього тригером.

Серце стискається, коли дивишся в ці глибокі очі. Хочеться всім допомогти, знайти домівку та улюбленого господаря. Але попри все, собачки продовжують радіти кожному, хто завітав до них у гості.

«Вранці найменше людей, тому працівники просять всіх, у кого є можливість, приходити саме в цей час. Також існують складнощі з вигулом у дуже холодну або дощову погоду. Проте ми все одно щиро вдячні всім небайдужим, які знаходять нагоду для відвідування»,— розповідає Людмила.

Годинники показали, що час їхати додому. Я вийшла на вулицю. По дорозі до метро прогулювалася, обмірковуючи все, що відбулося цього дня. Після свого досвіду хочу закликати всіх не залишатися осторонь: приїжджайте, допомагайте, даруйте свій час цим чудовим істотам. Повірте, емоції, які ви отримаєте взамін, справді незрівнянні.

Коротка інструкція для новачків:

Для тих, хто хоче стати господарем:

Посилання на анкету-опитування:

1.Анкета для собак

2.Анкета для котів

Автор: Роксолана Денисюк

КиївВлада

Джерело: КиївВлада