Броварські медсестри: коли робота не обтяжливий обов’язок, а приємна місія

image
11 Травня 2019, 21:14
Поділитися:

У Броварській багатопрофільній клінічній лікарні станом на 1 травня поточного року – 586 медсестер. Із необхідних 706. Найбільше бракує медичних сестер у відділеннях реанімації, гінекології, пульмонології та неврології. Після закінчення медичного училища/коледжу медсестри залишаються  в Броварській лікарні не більше року. І цьому є реальні причини: низька заробітна плата, відсутність соціального житла, а в умовах браку медперсоналу – напружений графік роботи. Тож переважно тримається лікарня на «старожилах» – медсестрах передпенсійного та пенсійного віку. Але є й ті, які перетнули відмітку в 70 років, та ті, яким лише 19-ть. Що ж тримає їх у Броварській лікарні?

На жаль, сучасні заробітні плати давно не «прив’язують» медсестер до робочого місця. Так, після училища/коледжу навіть із преміями від міськради (в середньому – 1 тис. грн) медсестра отримує в місяць 4164 грн. Тож дівчата неспроможні самотужки «зняти» житло, не рятує навіть гуртування по кілька в одній квартирі. Правда, у лікарні є свій гуртожиток, однак він повністю заселений, розповідає головна медична сестра Броварської лікарні Вікторія Богданович. Тому і не дивно, що на сьогодні в БЦРЛ значно бракує медичних сестер. На сьогодні їхній медзаклад забезпечений медсестрами на 70%, розповідає Вікторія, а ще два роки тому було 90%. Молоді медсестри затримуються в Броварах лише на рік, допоки навчаться, а потім беруть відкріплення та переходять працювати в приватні клініки чи їдуть за кордон.

У Броварській багатопрофільній клінічній лікарні два відділення реанімації. Відділення анестезіології та інтенсивної терапії №1 функціонує з 1984 р. Тут виходжують хворих після хірургічних операцій, ДТП, інсультів, уражених інфекціями. Саме сюди відправляють і тяжкохворих дітей. Робота тут не для слабкодухих.

Одна із змін реанімаційного відділення №1

Безпосередньо у 1-ій реанімації замість 9 необхідних медичних сестер працює 6. За збігом обставин, саме там опікуються тяжкохворими найстарша за віком та наймолодша медсестри.

Катерина Яковенко – найстарша серед медичних сестер не лише реанімаційного відділення, а й у всій Броварській лікарні. Їй – 71. Та зовні й не скажеш: очі сяють, енергійна, дієздатна.

Катерина Яковенко

Відразу після закінчення київського медучилища Катерина Василівна пішла працювати медсестрою в столичний Інститут онкології. У Бровари переїхала 34 років тому з чоловіком, який отримав направлення на роботу інженером. Відтоді й працює у відділенні реанімації медсестрою. За всі ці роки (а часи були різні), згадує жінка, ніколи не могла сказати, що їй важко. «А це все тому, що моя робота – це моє хобі», – каже Катерина Василівна. І це попри те, що відділення специфічне: там виходжують тяжкохворих, частина яких – без свідомості.

Катерина Василівна з багатодітної родини, де виховувалося 6 дітей. Для молодших братів та сестричок Катя часто була за няньку. Доводилося не лише переодягати малечу, годувати, втирати носики, а й часом лікувати забої та ранки зеленкою, втішати та розважати. Тож у виборі майбутньої професії не вагалася. А от про те, що не вивчилася на лікаря, і зараз жалкує: боялася та стидалася у ВУЗі виглядати найбіднішою, тому і не ризикнула вступати. Відклала на пізніше. А потім вийшла заміж, народила трьох дітей, тож уже було не до навчання. Бабусину мрію стати лікарем зараз втілює в життя одна із внучок. Загалом у Катерини Василівні 5-ро  онуків, четверо  із яких живуть із нею. Для двох із них, після смерті невістки та сина, бабуся Катя і за маму. Саме  внучата, каже жінка, і не дозволяють їй «розслаблятися», тож і працює, щоб допомогти їм «стати на ноги». Онуками і надихається, тож на роботу поспішає з радістю. З радістю, віддачею і безкорисливо виконує обов’язки і анестезійної медсестри, і палатної, часом наражаючи себе, як й інші медсестри, на небезпеку. Це трапляється, коли доводиться «витягувати» з Того світу  алко- чи наркозалежних, які в нападі готові людину і вбити. Та «в бій» все рівно йде, тримаючи в руках єдину зброю –  шприц із заспокійливим, а в  грудях – велике любляче серце.

За 52 роки стажу, здається, немає такого, чого б Катерина Василівна  не вміла зробити, щоб допомогти тяжкохворому одужати. Але часом не все залежить від лікарів. На очах жінки йшли з життя і люди похилого віку, і зовсім  молоді, зокрема,  алко- та наркозалежні. Всіх дуже жаль, каже Катерина Василівна, однак і через десяток років  вона не може забути смерть вагітної жінки, яку на «Порошинці», під час обрізки дерев, вдарила гілка. «У неї відірвалося серце і ми нічого не могли зробити. Я дуже боляче перенесла смерть цієї молодої, такої гарної дівчини, в якої ось-ось мала народитися дитина», – згадує із сумом Катерина Василівна.

У реанімації дві кімнати по три ліжка. Однак досить часто всі шість зайняті, тож навіть доводиться  ліжка доставляти, щоб вмістити всіх тяжкохворих і забезпечити їх необхідним доглядом. Тому мови про те, що можна вночі спати – немає. Позаяк медсестер бракує, доводиться чергувати не тільки доба через дві, а інколи заступати  і через добу. Та жінка на роботу не скаржиться: спрацьовує не лише звичка, а велике бажання працювати і бути людям корисною. «Я дуже люблю свою роботу, мені жаль усіх, і всім хочеться допомогти. Тож працюватиму доти, допоки зможу і допоки триматимуть у лікарні», – каже  Катерина Василівна.

Броварчанці Дарині Шкуропадській – 19-ть. У реанімаційному відділенні №1 вона зовсім нещодавно. Лише рік тому Дарина закінчила Київський медичний коледж №3 і у вересні пішла працювати в травматологічне відділення Броварської лікарні. Позаяк у реанімації значний брак медсестер, дівчину перевели опікуватися тяжкохворими.

Дарина Шкуропадська

Дарина пішла стежиною своєю бабусі, яка хоч і не була вченим лікарем чи медсестрою, але допомагала рідним та близьким у лікуванні не складних хвороб народними методами. Ще зі школи Дарина знала, що майбутнє її життя буде пов’язано з медициною. На жаль, каже дівчина, мінімальна зарплата, яка на рівні санітарки, та не значні статки батьків не дозволяють їй продовжити навчання на лікаря, тож вибрала більш-менш фінансово заощадливий напрямок у медицині – фармацевтичний.

Коли прийшла працювати в лікарню, довелося освоювати все спочатку, розповідає дівчина, навіть вчитися робити звичайний укол. Адже практикуватися на манекенах – це одне, а жива людина – зовсім інше. Та і робота медсестри в кардіологічному відділенні, де проходила інтернатуру, відрізняється від роботи медсестри в реанімаційному відділенні, тож Дарина постійно вчитися у старших, які поряд. Зокрема, і в Катерини Василівни. «У реанімації доводиться мати справу із тяжкохворими людьми, частина яких – без свідомості,  – каже Дарина. – Тож треба  вміти не лише робити уколи та ставити крапельниці, а й погодувати через зонд, поставити сечовий катетер чи змінити памперс». А ще більше таким хворим треба співчуття та жертовність. І найбільша радість, каже Дарина, коли непритомні приходять до тями і одужують.

Думок шукати більш прибуткового місця в дівчини поки що немає. Вона фактично щоденно прямує туди, де на неї чекають, де  потрібна, де вона реалізовується як спеціаліст, і як людина.

Хоча пацієнтів лікують лікарі, та саме від добросовісності, жертовності, співчуття, безкорисливості медсестер залежить, наскільки швидко хворий одужає. Медсестра – це те живильне джерело, яке щоденно з потрібними ліками віддає пацієнтам, які переживають емоційні та фізичні труднощі, і частинку тепла свого серця, світла своєї душі та стає для них рятівним промінчиком. Професія медсестри – вічна, адже  доки існуватиме людство, буде потреба в догляді, співчутті та розумінні.

Шановні медсестри! Колектив «Трибуни-Броварів» щиро вітає вас із професійним святом. Ви жертовні, толерантні й терплячі, ви рятівники, які за необхідності миттєво приймають рішення і діють. Щиро зичимо вам міцного здоров’я і наснаги. Нехай усе хороше, зроблене вашими руками з душею та натхненням, повертається вам сторицею, і нехай держава, нарешті, гідно оцінить вашу роботу.

Фото – авторки

Джерело: Трибуна Бровари