Бориспіль у 18 ст.: козаки-рекетири, торгівля та шинкарство

• Фрагмент карти Чернігівського намісництва, 1786 рік

У попередньому матеріалі «Бориспіль у 17 ст.» ми розповідали про заснування нашого міста на колишніх землях Полукнязівських, що більше 100 років належали монастирю. Кілька десятків халуп, поставлених у 1602 році для перших поселенців польським гетьманом та власником міста Станіславом Жолкевським, менш ніж через 30 років перетворилися на 74 будинки з кількістю населення 370 осіб. Вже у 1612 році тут починає працювати міський уряд за Магдебурським правом, у 1629 році Бориспіль отримує дозвіл на проведення ярмарків. Далі були спустошливі набіги козаків, вихід з-під польської влади, недовгий період існування як козацького містечка із сотенним урядом та буремні непрості роки, коли воно не раз переходило з рук у руки, аж поки в 1663 році місто остаточно не перейшло під владу Росії. 

Про те, яким був Бориспіль у 18 ст. та чим займалося його населення, маємо змогу дізнатися завдяки працям історика Сергія Шамрая. До наших часів дійшли дві його роботи, присвячені Борисполю, опубліковані у 1927-1928 рр. у Історико-географічному збірнику. Вони грунтуються на ретельному вивченні Рум’янцівського опису, Цехових книг та інших офіційних документів за різні роки.

Кінець Магдебурського права

Якщо на початку 18 ст. Магдебурзьке право ще продовжує діяти в Борисполі, пізніше воно повністю замінюється правом козацьким. Так, з початку панування козаччини при розгляді справ у суді, як і до цього, засідали війт і бурмістр із райцями (присяжними), але до них долучався ще й бориспільський сотник. Пізніше він «підтягнув» із собою козацьку старшину, отамана городового, а тоді й інших козаків. Зрештою вони взагалі відтісняють міський уряд. Шамрай пише, що серед усіх збережених документів міського уряду за 18 ст. лише в одному випадку (1744 року) уряд розглядав справу в складі війта, бурмістра і писаря, в усіх інших актах вказані представники козацтва. Фактично це стало кінцем міського самоврядування в Борисполі.
Протягом 18 ст. Борисполем керують козацькі сотники: спочатку Семен Новакович, потім Стефан Афендик та його син Максим Афендик — освічені люди, випускники Києво-Могилянської академії.

Всі керівні посади в місті обиралися здебільшого з козацьких старшинських родин і часто їх посідали одні й ті ж особи або представники однієї й тієї ж родини. Причому часто призначення йшли врозріз із козацьким традиціями. Наприклад, якщо війта було прийнято обирати на один рік, у Борисполі війти займали свої посади по 4-5 або навіть понад 20 років. Часто траплялося, що колишні війти поверталися на свою посаду знов через кілька років, і так по кілька разів.

У 18 ст. Бориспіль має свій герб, саме його було зображено на печатці міста. У 1742-му році це святий Станіслав, що воскрешає мерця, у 1769-му — рука, що виходить із хмари й тримає якір. Варто зауважити, що зображення якора жодним чином не означає наявності водних об’єктів чи розвитку в місті судноплавства. Якір у християнській традиції — символ надії на Бога, рука ж уособлює Божу силу. Сучасні геральдисти вважають, що зображення якора було поширеним у 17-18 ст. в печатках сотень та у гербах старшинських родин.

• Герб Борисполя 1742 року та Герб Борисполя 1769 року

Без поліції, але зі шпиталем

А ось як історик описує сам Бориспіль:
«Місто це лежить на рівнині; як сліди його військового значіння, ще в 1760-х роках зберігсь земляний вал, який, правда, в ці часи від недогляду мало не ввесь осипавсь та зруйнувавсь.

Місто має 2 брами: Київську й Переяславську. В ньому вулиці: Київська (правдоподібно суч. Старокиївська), далі на форштаті за Київською брамою вул. теж Київська та Полуляхова і на форштаті за Переяславською брамою вул. Глибоцька й Олесницька. Крім того мало бути ще кілька вулиць, правда далеко менших, як от Козарівська та Груздовська, але докладних відомостей ми про них не маємо. На Київській вул. містяться три церкви: Різдва Богоматери, Борисоглібська та Архістратига Михаїла. На Глибоцькій — тепер ця частина вулиці зветься, як видно, Переяславським Трактом — Миколи Чудотворця, на Олесницькій немає. Є в місті кілька шкіл (звичайно при церквах), а саме — на Київській вул. — 3, на Глибоцькій — 1; на Олесницькій немає. Є також кілька шпиталів: 2 з них містяться на Київській вул., а 1 на Глибоцькій. В цьому останньому живуть безхатні жебраки, які живляться з того, що випрошують серед людности (в 1766 р. їх бачимо 5). Поліції в місті, як не було давніше, так і тепер (1766 р.) немає».

Сотенний уряд часто нагадує про безпеку з вогнем та дбає про наявність протипожежних «інструментів»: на розі вулиць стоять діжки з водою, а сотенна канцелярія має 10 відер, 10 рискалів (заступ, штикова лопата — ред.), 10 лопат і 5 сокир. Якщо десь стається пожежа, з кожного двору має прибігти людина з відром або сокирою — це правило доведено до всіх мешканців міста.

Шамрай підкреслює цікаву, на його думку, особливість бориспільських вулиць. У той час як у передмісті за Київською та Переяславською брамами живуть переважно люди, що займаються хліборобством, Київська вулиця мало не вся належить ремісникам або «промишляє різними промислами». Так, із 253 дворів за Переяславською брамою ремісникують 11, займаються промислом 13, всі інші — хлібороби. Цілком інша ситуація на вул. Київській — тут живе 57 ремісників, 23 промисловців та крамарів, ще 14 дворів людей інших видів занять. «Це дає підставу думати, що ця вулиця — найдавніша, і міщани заселюють її здавна», — пише він.

Соціальний стан та нерівність

Станом на середину 18 ст. (1770 рік) до міського типу життя (ремесла, промисел та торгівля) перейшли понад 40% мешканців Борисполя. Так, із 509 дворів уже не займаються хліборобством 207, а ще 63 разом із хліборобством займаються також і ремеслами та промислом. Хліборобство ще відіграє важливу роль, але вже впевнено відходить на другий план. До цього, зокрема, призводить обезземелення рядових козаків і натомість скупчення великих земельних площ у старшин.

Знаходження у власності старшини значної частини міста історик Шамрай називає основною рисою Борисполя тих часів. Козацькі старшини з усіх сил намагаються забезпечити себе та свої родини матеріально, зосереджуючи в своїх руках різне майно. При цьому землі скуповуються або захоплюються силою, а потім заселяються своїми підданими, а місцевих, які жили тут раніше, змушують теж переходити в підданство. Здебільшого піддані торгують за десятину панським вином, і лише зрідка ремісникують чи торгують іншим крамом.

Основні верстви населення у Борисполі у той час — козацька старшина, духівництво, козаки (виборні і підпомічники), посполиті, підсусідки і піддані.

Загалом загальна кількість міських мешканців складає 4460 людей (за виключенням старшини та духівництва).

Сотенна бориспільська старшина складається із сотника Максима Афендика, отамана Стефана Кузьменка, писаря Івана Яновського, єсаула Василя Єрмака (Ярмака) та хорунжого Григорія Жученка (Жука). Трохи нижче за рангом, але все ж старшиною, були Повалович, Шепель, Горковський та Гоголь. Із цього переліку бориспільських «царків» свого двору не має лише єсаул, він живе у дворі свого дядька Івана Єрмака, дуже багатого козака, займає окрему хату і має власне господарство. Усім їм (тобто 9 особам) належить 47% бориспільських дворів. Дуже високий соціальний статус також має «вдовствующая полковница» Дараган, у власності якої перебуває більше 38% (а саме 204) бориспільських дворів, що її покійний чоловік свого часу дістав від гетьмана, купив чи просто забрав. Для порівняння — сотнику Афендику належить 23 двори. Інші двори належать козакам та іншим верствам населення.

12 дворів належить духівництву (у 9-ти живуть самі священники, ще в 3-х — дячок, диякон та паламар). Із них 5 господарів займалися хліборобством, решта здавали іншим свою ріллю. Найбільше на орних землях сіяли жито, на нього припадала майже половина посівів. Набагато менше сіяли пшеницю, просо, горох та ячмінь, зовсім мало припадало на овес, льон та коноплі. До речі, свої землі мали й церкви, вони здавали їх у найми (в обробіток) іншим людям за десятину.

Виборні козаки займали 54 двори, в яких жило 616 людей. Вони тримали худобу та займалися різними промислами. «Ми бачимо тут прізвища, які зустрічаються в попередній історії Баришполя на різних сотенних урядах, як Магеровського, Горковенка, Щигела, Логвина і т.і. Хоч одне прізвище й нагадує пришлу людину (Сербин), але в дійсності всі виборні козаки місцевого походження», — пише Шамрай. Так само більшість їх земель належить від дідів та переходить із роду в рід. Господарства виборних козаків здебільшого патріархальні, багатородинні, а керує ними часто дід під 100 років.

Козаки-підпомічники та їх родини жили у 193 дворах, а їх загальна кількість складала 1461 людина. Це була незаможна частина козаків, позбавлених усіх козацьких привілеїв та неспроможних відбувати військову службу за власний рахунок. Здебільшого це козаки місцевого походження (з діда-прадіда), «зайшлих» із них лише 9 — з Київського, Переяславського, Ніжинського полку та з самого Києва. По суті це були селяни, які здебільшого жили з хліборобства, мало займаючись ремеслом чи торгівлею. Ті, хто не мали землі, працювали на чужих людей.

Підсусідками називали зубожілих селян, які не мали власного господарства і жили у чужих дворах, «у сусідах». 76 займалися хліборобством, тримали худобу та ремісникували. Найбільше серед них було шевців, кравців та ткачів, що дало походження їх прізвищам — згадуються Коваль, Ткач, Конопля, Бондар, Слюсар, Білій, Броварник, Гончаренко, Коваленко. Іще 152 були найманими робітниками та підсобниками. Серед них більшість теж місцевих, серед «прийшлих» Шамрай вказує Запорожця, Сербина, Сербиненка, Стародубця.

Переважна більшість підсусідків (біля 80%) теж місцевого походження, це колишні козаки та посполиті. «Прийшлі» з Переяславського, Київського, Чернігівського, Ніжинського та іншого полків. Серед них Шамрай згадує Литвинів та Пинчуків.

Посполиті (селяни, що не належали до козаків) складали 629 осіб.
Підданих у Борисполі проживало 1526 душ. Жили вони, як і інші верстви населення, із різних видів діяльності — від хліборобства до шинкування. 80% із них місцеві.

Як уже було сказано, підданих найчастіше змушували торгувати в шинках панським вином. Інші піддані також ремісникували та займалися різними промислами. Якщо брати статистику, то з загальної кількості 236 дворів старшинських підданих ремісникували 74 двори, шинкували вином, медом, пивом чи виготовляли солод 24, мали інші заробітки 26, займались хліборобством 65, жебракували 2, займались невизначеною працею 45.
Із усіх ремісників Борисполя (а їх було 103), старшині належало 74. Найбільше з них було шевців (36), ткачів (30), кравців (16). Далі йшли ковалі (9), іконописці (2), кушніри (2), котлярі (2) та по одному гончарю, шапкарю, тесляру, лимарю, ситнику.

Подібна справа була з промислами й торгівлею. Найбільше гнали горілку та мед і шинкували ними, варили й продавали солод. Цим займалися 32 двори, з яких половина — старшинські. Дехто має пасіки. Торгували також рибою, сіллю, дьогтем, м’ясом та різним дрібним крамом.

Також у Борисполі на той час був 21 вітряк (з них 2 із круподерками) і 6 водяних млинів. Із них старшині та підданим належить 17.

Хоч за законом про винокурство («Устав о винокурении») 1765 року гнати вино дозволяється лише дворянам, у Борисполі цю вимогу частково ігнорують — вино гонять духівництво і козаки, але лише ті, які належать старшині. При цьому спеціальних шинків у переписі немає. Але, на думку Сергія Шамрая, зафіксована згадка про те, що сотник Афендик частину свого вина віддає до шинку, говорить про те, що вони таки існували в Борисполі.

• Карта України 1716 р. «Ukrania, que et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldaviae, Minoris Tartariae provinciis exibita a Joh. Baptista Homanno. Noribergae. Cum privilegio Sac. Caes. Majest.» («Україна, що є Землею Козаків, з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Татарії …») з атласу, виданого в нюрнберзькому картографічному видавництві Йоганна Баптиста Гоманна, та збільшений фрагмент із неї

Козаки-рекетири або як здобувалося майно

Станом на другу половину 18 ст. влада, земля, нерухомість, торгівля та промисли в Борисполі майже повністю зосереджені в руках 9 людей козацької старшини. За словами Сергія Шамрая, в інших містах Київщини та взагалі України козацька старшина теж намагалася захопити в свої руки якомога більше майна та земель, але лише в Борисполі цей процес набув таких величезних масштабів.

Яким же чином це відбувалося? Аналізуючи цей процес, історик опирається на походження старшинських підданих та їх майна.

По-перше, це спадщина. Наприклад, Афендик отримав від батька 3 двори, які належали тому досить давно. По 3 двори отримали у спадщину Повалович та Горковський, по одному — Яновський і Жученко. Ще один спосіб — купівля. Так, батько Афендика Степан (в минулому теж сотник Борисполя) роками скуповував невеликими клаптями поля, городи, ліси та сади в місті. «І як видко, цей продаж ґрунтів провадився під певним примусом старшини, хоч у купчих і зазначалося, що цей продаж добровільний, без жадного примусу, тільки за браком грошей «будучи потребенъ грошей», «будучи въ моеи нужде потребенъ денегъ», і т.і. Але ця «власна воля» козакова продавати була доволі сумнівна. Почасти тут могла важити певна заборгованість, часом у звязку з військовою службою; за борг потім ішов маєток. Отож, напр., року 1731 один козак віддає сотникові Стефанові Афендикові свій ґрунт цілком безплатно. Подарунок цей пояснювано так: за «многіе его (сотника) ко мне милости въ делахъ трудностей, ему въ вечность уступилъ»… Під милостями тут найправдоподібніше можна вбачати позички. Иноді-ж ми зустрічаємо такі відступлення без грошей без жадних мотивувань, а це промовляє все-ж за певний примус. Напр., року 1752 один козак віддає сотникові, вже під той час Максимові Афендикові, своє поле без грошей, але «а не безъ примусу а ни за какуе страхъ, точію за едную мою приязнь»… Сумнівне це підкреслення, що не за «страхъ», і дивна така глибока приязнь козака до сотника, що він навіть дарує сотникові поле, кривдячи своїх дітей», — розмірковує Шамрай.

Той-таки Степан Афендик не раз грабував монастирі та монастирських підданих — захоплював монастирські землі, а у монастирських підданих забирав волів, коней, рубав ліси, а тих, хто намагався чинити опір, жорстоко карав. Таке відбувалося і в Борисполі, і в навколишніх селах.

Трапляються в реєстрі продажі за безцінь грунтів, якими власник не міг користуватися з якихось причин. Іноді захоплювалися у власність пусті двори. А ті, хто мали змогу, не лише захоплювали грунти, а й силоміць забирали у підданство людей. Як приклад згадується, що Дараган відібрав силою у ратуші 3 двори, а у козаків — 12 дворів, а самих козаків зробив своїми підданими.

Окремо варто зупинитися на примусовому підданстві раніше вільних людей, зокрема, інших козаків. Якщо примусово забиралася маєтність, люди мали небагато вибору — або йти куди очі дивляться голими й босими, або стати підданими, щоб хоча б залишитися жити у своєму домі. У документах зафіксовано і взагалі кричущий випадок. Так, у 1752 році гетьман Кирило Розумовський звертається універсалом до всієї бориспільської старшини і повідомляє, що віддає Дараганам містечко Бориспіль з усіма вільними людьми (крім козаків), що живуть у ньому і належними їм грунтами, угіддями тощо — у вічне володіння їм та їх нащадкам. Причиною такого рішення називається повага до Дараганів та нестача у них коштів, щоб утримувати себе. Бориспільському війту та людям наказується бути слухняними та відбувати підданські повинності. У результаті десятки вільних до цього людей в один день стали рабами. При цьому, приймаючи дарунок, Дараган не зміг утриматися, і захопив-таки кілька козацьких дворів, що, звісно, зійшло йому з рук.
Ще один випадок — навернення до підданства 70-річної козацької вдови Яворської, достатньо заможної. Так, у дворі 116 на вул. Глибоцькій вона живе з великою родиною (9 дорослих та 10 дітей), має 91,6 десятин (майже 100 га — ред. ) землі, а додатково сіножаті, ліси на версту (трохи більше 1 км — ред.) навкруги міста, більше 40 голів худоби. У дворі 5 хат, 4 клуні та 12 повіток. Крім того, вдові належать 2 вітряки, гуральня і солодоварня, а на ринку — комора та два порожніх коморних місця по 10 квадратних саженів (приблизно 100 кв. м — ред.). Ні матеріальні статки, ні соціальний стан покійного чоловіка не допомогли, і вдову з усіма рідними було зроблено підданими Дарагана.

На думку Шамрая, саме такі випадки безчинства козацької старшини призвели до того, що в Борисполі у 18 ст. практично відсутнє міщанство. Тоді як у інших містах у цей час фіксується зростання кількості міщан, а в деяких містах міщани вже домінують, у Борисполі ситуація цілком протилежна.

Виноробство, шинкарство та торгівля

Найбільш розвиненими промислами у 18 ст. в Борисполі є виробництво вина та шинкарство (продаж алкогольних виробів). Досліджуючи документи, Шамрай зауважує, що його вражає невідповідність між кількістю вина, що гонять, і кількістю, яка продається — адже продають більше число відер, аніж гонять. На його думку, або значна частина господарів не показала справжньої кількості або й взагалі не вказала, що гонить вино. На користь цієї думки той факт, що значна кількість гуралень вказана непрацюючими.

Найбільше шинкують вином піддані Дараганів та Афендиків. Але якщо у дворі сотника Афендика гонять 320 відер вина, з яких частина залишається для власного вжитку, а частина продається в шинках, у Дараганів вина офіційно взагалі не гонять, але торгують ним.

«Це все приневолює нас трохи скептично дивитися на цифри виробу та продажу вина, припускаючи, що ці цифри трохи зменшені, і що в дійсності ця галузь промислу була в Баришполі ще розвиненіша, ніж це виявляється з опису», — робить висновок автор.

Всього за відомостями Рум’янцівського опису в Борисполі гонять вино й шинкують ним 23 господарі. Із 25-ти наявних гуралень за документами працюють лише 14. На рік офіційно працюючі гуральні гонять 2110 відер вина.

Тут також варто зауважити, що під терміном «вино» розуміється не вино в сучасному сенсі, зроблене з винограду, а міцні алкогольні напої. У документах не раз згадується, що його гонять із хліба (тобто пшениці), отже, мається на увазі горілка. Жодної згадки про наявність у Борисполі виноградників не зафіксовано.

Шинкарством займається 10 господарств, які продають за рік 2235 відер. Шинкування вином дає чималий прибуток. Так, одне господарство на рік мало приблизно 23 рублі.

Крім гуралень, у Борисполі працює 9 солодовень, де варять солод, а в одній додатково ще роблять пиво, але дуже невелику кількість. Всі господарі, що варять солод, продають його не в самому Борисполі, а возять на продаж у інші міста. Прибуток від варіння солоду складає від 10 до 15 рублів на рік.
Пасічництво розвинене не дуже сильно. Є відомості про те, що існувало 24 пасіки на 679 вуликів. Продають мед і віск лише 8 господарів, інші споживають його вдома або лишають у вуликах для розплоду роїв. Головними споживачами воску були церкви та монастирі, особливо київські.
Із тварин найбільше тримали овець. Більш ніж наполовину менше — свиней та корів (в тому числі волів, телят, биків), також коней та зовсім небагато кіз.

Багато мешканців міста мають комори на ринку, але лише про деякі з них зазначено, що в них проводиться торгівля. Часто вони здаються в оренду або стоять порожні. Шамрай припускає, що власники комор могли замовчати дрібний торг, який вони здійснюють на ринку.

Чим торгували на ринку в ті часи? По-перше, це продукти, вироблені місцевими ремісниками — взуття, одяг, посуд (мідяний та глиняний), залізні вироби, ікони, сита; по-друге, вироби місцевого промислу — солод, вино, пиво, мед, віск, борошно, крупи та інші продукти. Риба (зокрема в’ялена), сіль, дьоготь, м’ясо та дрібний крам були привізні. Немає відомостей про те, звідки привозили рибу й дьоготь, а також дрібний крам. Щодо солі відомо, що вона привозилася з Переяслава, а туди потрапляла з півдня України (Запоріжжя, Крим). Для торгівлі м’ясом найбільше різали овець, купуючи їх для цього по сусідніх селах на ярмарках.

Заробітки були досить непогані. Так, господар, що торгував в’яленою рибою і дьогтем, мав прибуток 25 рублів на рік. Торговці дрібним крамом заробляли від 10 до 15 рублів на рік. Із продажу м’яса мали від 10 до 40 рублів на рік. Таким чином, прибуток від торгівлі перевищував прибуток із ремесла і був майже на одному рівні з прибутком від продажу алкоголю.

У той же час розмір консистенції (повинності), які мали платити всі, крім тих, що недавно оселилися в місті, складав на рік від 50 копійок до 1 карбованця 60 копійок. 

Кінець 18 ст. — ліквідація Запорізької Січі та кріпосний лад

У 1775 році Запорізьку Січ ліквідували, а інститут гетьманства скасували. Це поклало початок змін в адміністративно-територіальному устрої, який існував на Лівобережжі з середини 17 ст. Гетьманщину поділили на три намісництва: Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське. Бориспіль потрапив до Остерського повіту Київського намісництва. У 1785 р. на Україну поширилися права російського дворянства і козацька старшина була урівняна з російськими дворянами та почала користуватися їх привілеями.

Селяни, які ще залишалися вільними, стали кріпаками, як і колишні піддані, а збагачення колишньої козацької старшини під новою назвою «шляхетне російське дворянство» продовжилося. Селяни, що втратили свободу, намагалися страйкувати (так, відомо про бунти та повстання кріпаків, що належали Афендику та Лукашевичу), але безуспішно.

Відповідно до Опису 1786 р. в Борисполі проживає 6691 мешканець. Серед них 7 дворян, 8 різночинців (вихідців із селян та міщан), 7 представників духовенства. Склад 999 наявних дворів такий: 225 козаків виборних, 227 козаків-підпомічників, 497 власницьких, різночинних, посполитих і козаків-підсусідків.

У 1796 році Бориспіль підпорядкували Переяславському повіту. Як і раніше, тут щонеділі проводяться торги та двічі на рік — ярмарки. Виноробство залишається найбільш розвиненою галуззю, яка зосереджена в руках багатих осіб. На той час найбільшим бориспільським виноробом вважається Лука Лукашевич (батько майбутнього декабриста Василя Лукашевича), вихідець із козацької верхівки.

Козацькі прізвища Бориспільської сотні за реєстром 1726 року

Козаки можні: Бареза, Безбородько, Буселин, Ващенко, Войцеховський, Гапоненко, Гордієнко, Горкун, Гусинець, Гич, Дурдуківський, Жупиця, Загутко, Зіненко, Зубань, Кленко, Корніяка, Костина, Костюченко, Кузьменко, Кусанія, Кучинський, Логвиненко, Маценко, Менченко, Михайленко, Нотенко, Обєда, Оксамит, Олихван (Оліфан), Оселедець, Пекуза, Первух, Порожня, Приженко, Прима, Світличний, Тищенко, Хапко, Целін, Черевко, Чорнобай, Штижван, Щегленко, Яковенко, Яцутенко.

Козакі убогі: Баришполець, Безлюда, Березенко, Битренко, Бонгає, Верна (Верненко), Галченко (Гальченко), Гиря (Гира), Гоговань, Голота, Голуб, Гордійчук, Даситренко, Дзюзюн (Зюзюн), Єфименко, Захлюда, Зичин, Зурко, Ілленюк, Калачний, Кармаза, Карнаушенко, Киян, Клеча, Колодяжний, Корінь (Корень), Короленко, Колодно, Колосенко, Кудлай, Левушко, Лисовець, Лисиця, Лобода, Масло, Максименко, Мизько, Минко, Мовчан, Молнетка, Момот, Нещерет, Норченко, Одарич, Омельченко, Опанасенко, Оробей (Горобей), Оселедець, Пикуза, Плахош, Покуса, Потолико, Прима, Прудченко, Пучинський, Руденко, Сайко, Самойленко, Сахно, Сидоренко, Симошенко, Сиренко (Сіренко), Сиченко, Скидан, Суденко, Суханяка, Таран, Терещенко, Тютюненко, Храпко, Храпченко, Целін, Чорт, Шкил (Шкіль), Щивленко, Ювко, Януленко, Ярмак, Ярмола, Яцушенко.

Якщо порівняти ці прізвища з реєстром козацької сотні Борисполя за 1649 рік, можна побачити, що з нього зникло багато прізвищ. Серед виключених із реєстру такі розповсюджені в Борисполі прізвища як Білецький, Білименко, Буряк, Гриценко, Демченко, Ємченко, Карпенко, Книш, Кривохижа, Коваль, Нечипоренко, Назаренко, Степаненко, Хоменко, Чайка, Шило, Шостак, Щербина та інші.

Козаки, що зазначалися в реєстрі, були офіційно зарахованими на військову службу та користувалися всіма належними їм правами та привілеями. Всі інші козаки вважалися нереєстровими. Причини зникнення з реєстру могли бути різними. По-перше, реєстр був обмеженим за кількістю, і всі охочі туди потрапити не могли. Влада скорочувала реєстри, щоб зекономити; колишніх селян, які колись втекли до козацтва, виключали, щоб спонукати їх знову працювати на поміщиків; нарешті, не всі могли забезпечити себе спорядженням, нести військову службу та платити податки, що теж ставало підставою для виключення з реєстру. Спочатку вони трансформувалися в підпомічників, а в 1783 році були прирівняні до державних (казенних) селян.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама