Бориспіль торговий: ярмаркування 19 століття

Напевно, кожному бориспільцю доводилося чути слова: «Бориспіль — місто торгашів». Хтось вважає ці слова образливими, але зерно правди в них таки є — як центральна, так і другорядні вулиці рясніють супермаркетами, ринками (особливо стихійними), магазинами та МАФами (а по суті — ларьками та генделиками). Але для Борисполя це не віяння сучасності, а, скоріше, повернення до минулого, адже у розповідях наших предків згадується, що Київський Шлях здавна був торговою вулицею — тут жили здебільшого євреї, що тримали магазини біля своїх будинків. Підтвердження знаходимо в метричних книгах початку 20 ст. — у записах про шлюби, народження та смерті євреїв адресою проживання вказано здебільшого вулицю Київський Шлях (також Київська, Центральна, Леніна) та початок Старокиївської (також Стара Київська), а родом діяльності — торгівлю. А ще у Борисполі були ринки та ринкові площі. В тих же метричних книгах зустрічаємо Базарну площу, Скотську площу, Житній базар. Але найбільшим торгівельним майданчиком Борисполя були ярмарки, на які з’їжджалися торговці з багатьох міст та містечок з усієї України. У 1873 році на один із них завітав із дослідницькою метою Федір Вовк — український етнограф, антрополог, археолог, громадський і політичний діяч. А результатом візиту стала доповідь «О сельскихъ ярмаркахъ и о значеніи ихъ для изученія ремесленной и кустарной промышленности». Цей історичний документ дає уявлення не лише про ярмарок, а й про Бориспіль тих років та його мешканців. Пропонуємо читачам «Вістей» разом із нами зануритися у минуле міста та дізнатися, чим та почім торгували в ті часи.

Як вивчали ринок та ціни

У передмові до доповіді Федір Вовк зазначає, що праця його здійснена за ініціативою та за співпраці Павла Чубинського. Опитувати ремісників та торговців допомагали Олександр Русов (український вчений, економіст, земський статистик 19 ст. — ред.) та добродії Петрусь та Ільницький. Протягом двох ярмаркових днів дослідники обійшли всі ряди, зібрали відомості про торговців, ціни та місцевості, де виготовлявся та звідки був привезений товар.
«Особи ці нерідко повідомляли нам надзвичайно цікаві дані про свій товар, нітрохи не бентежачись нашими способами записування, розпитувань і т. п. Ми жодного разу не зустрілися з бажанням приховати від нас якісь обставини і, навпаки, постійно знаходили найлюб’язніше сприяння. Значною мірою, утім, цю обставину належить приписати й знайомству П. П. Чубинського з місцевими мешканцями, котрі на питання приїжджих торговців: «На що се їм?» відповідали: «Се їм на статистику, вони про се книжки пишуть»! Єдиний виняток у цьому випадку ми зустріли в особі двох коробейників-букіністів, які, побачивши наше наближення, сховали свої товари, і на всі розпитування відповідали, що книжок у них немає ніяких і вони нічого не продають», — пише Федір Вовк.

Бориспіль 1873-го року: шинки та крамниці, козаки і євреї, вирощування буряка, чаювання та конокрадство

Дослідник дає коротку, але змістовну характеристику Борисполя: «Містечко Бориспіль розташовується майже в самій вершині кута, утвореного межами Київської, Чернігівської і Полтавської губерній. Завдяки такому положенню і близькості до Києва (48 верст), а останнім часом до броварського вокзалу залізниці (25 в.) і двох цукрових заводів: Мартусівського (7 в.) і в с. Старе (20 в.), це містечко вже давно стало центром торговельної діяльності довколишньої місцевості, центром, який слугує посередником для цих місцевостей у торгових відносинах з Києвом. Окрім того, Бориспіль є місцевим адміністративним центром, оскільки в ньому розміщується волость, камери мирового судді та судового слідчого, станова квартира, урешті решт, поштова станція з прийманням і видачею кореспонденції. Із церковного погляду Бориспіль поділений на чотири приходи. Освіта семитисячного населення забезпечується існуванням одного земського училища, викладачем якого є один з місцевих священиків з помічником. Коштом земства в Борисполі працює фельдшер і при ньому земська аптека. Існує також вільна аптека. Із заводів є тільки один винокурний, що його орендує єврей. Шинків у містечку близько 40. Крамниць — близько 18, переважно з красними (товари для краси, від слова «красний» — красивий, гарний — ред.) й бакалійними товарами. Крім того, є доволі багато дрібних базарних крамничок із дріб’язковим товаром.

Населення м. Борисполя (приблизно 7000 осіб обох статей) складається з козаків, євреїв і селян. Козаки, міщани і євреї належать, головним чином, до торгового класу (переважно козаки). Торгівля відбувається здебільшого хлібом, який з довколишніх місцевостей доставляється через Бориспіль на броварську станцію залізниці. Унаслідок цього одна з площ забудована значною кількістю комор для зсипання хліба. Торгівля хлібом зосереджена майже виключно в руках євреїв.

Більші землевласники в містечку займаються вирощуванням цукрового буряка і поставкою його на найближчі цукрові заводи; дрібні землевласники — селяни і козаки — вирощують хліб, що його збувають, як уже було сказано, бориспільські євреї і на київських базарах; нарешті, місцеві мешканці займаються ще бджолярством: існує одна велика пасіка і значна кількість малих. Завдяки хорошому збутові в Києві доволі розвинутим є постачання в місто птиці та продуктів городництва й домашнього господарства. Неабияка кількість богомольців та існування транспортної дороги дали привід значній кількості місцевого жіночого населення (козачки, міщанки) займатися ремеслом торговок. Вони продають на базарі приготовані харчові продукти. Квасом і чаєм торгують переважно євреї. Про вживання чаю слід зазначити, що останнім часом воно в Борисполі постійно зростає, так що чаювання в нас — звичайна річ навіть у шинках. Урешті, щоб закінчити торговельну характеристику Борисполя, слід згадати про вельми поширене конокрадство».

Головний ярмарок у Борисполі — на Петра і Павла

Федір Вовк пише, що головний ярмарок у Борисполі проходив 28 та 29 червня, на релігійне свято Петра і Павла, та тривав два або три дні. У цей час бориспільці та мешканці навколишніх сіл могли закупити все необхідне в господарстві та те, що не виготовляється вдома. Він зауважує, що для збуту сільськогосподарських (землеробських) продуктів ярмарок майже не мав значення — як за часом проведення, так і тому, що скуповування хліба провадилося євреями в самих навколишніх селах і на бориспільському базарі щотижнево.

Товари, знайдені на ярмарку, Федір Вовк систематизує та ділить на кілька груп: вироби з глини і заліза, вироби з дерева, вироби зі шкіри, вироби з вовни та пряжі, крам (галантерейні і красні товари), харчові припаси, крамнички з дріб’язком та худоба.

Товари з глини та дерева

Вражає описаний асортимент глиняних виробів того часу — горщики, макітри, поросятники, миски, полумиски, ринки, мисочки, барильця, чайники, каганці, глечики, баньки (різноманітних розмірів), свистунці та інше. Дослідник пише, що товар із білої глини привозили з Нікольської слобідки біля Києва, з темної — із с. Ріпки Чернігівського повіту Чернігівської губернії. Товар із Ріпок продавали самі виробники. Вони привезли 30 возів товару і за два дні розпродали все.

Залізні вироби були привезені місцевими, переяславськими та київськими купцями. Коси продавали в особливих ятках. За свідченнями торговців, кожен з них продавав 50–60 кіс упродовж ярмарку, за цінами від 60 копійок до 1 рубля. У продажу також були інші залізні вироби: лемеші, кружечки жерстяні, чересла, пили, заколесники, рогачі, пута, заступи, молотки, ножі, замки, сокири, хомути, сковороди, сіделки та гвіздки.

Серед дерев’яних виробів, представлених на ярмарку — колеса, скрині, вікна, вози тощо. Федір Вовк зауважує, що вози з Перегудова і Дударкова привезені в невеликій кількості, їх середня ціна 2 р. 50 коп.

Також на ринок привезли близько 200 возів із колесами з Радомишльського повіту Київської губернії і Остерського повіту Чернігівської губернії. Негайно після прибуття на місце весь товар було закуплено оптом у виробників — поліщуків і остерців — переяславськими й бориспільськими козаками та міщанами для подальшого перепродажу.

Із Ніжина привезли 120 скринь, їх продавали самі виробники. Вісім возів із уже заскленими вікнами привезли остерські міщани, вікна відразу ж були перекуплені в них місцевими євреями.

Дерев’яний посуд доставлено переважно з Києва, почасти з Остра (відра), з Переяслава (лопати, мазниці), із сіл Єрківці та Сокирня (гребені). Майже весь товар (всього біля 50-ти підвод) було привезено переяславськими міщанами, які оптом продали його місцевим торговцям.

Крім того, продавалися коноплі та мотузки з Броварів, дьоготь і смола з Чорнобиля.

Взуття, одяг та галантерейні вироби

На ринок привезли чотири вози необроблених шкур, кожну продавали за 7-8 р. Взуття і чоботарський товар (всього 50 возів) доставили з Києва, Переяслава, Баришівки та Борисполя — головним чином, не самими виробниками, але ремісниками або гендлярами з переяславських і бориспільських козаків і міщан, які перекупили товар оптом. Червона й жовта шкіра та вироби з неї були доставлені виключно з Літок, і, за загальними свідченнями, є головною спеціальністю майже всіх мешканців цього селища.

У асортименті — юхта, черевики, чоботи чоловічі та жіночі, чоботи червоні, чоботи з гострими носами, чоботи з мережками, підошви, пришви (задники). З Літок (Чернігівської губернії Остерського повіту) взуття і товар доставили самі виробники і тільки частково продавали оптом, а переважно в роздріб. Загалом шкіряного товару було доставлено і продано 70 возів.

Серед предметів кушнірського виробництва — кожухи (12-15 р.), шапки баранячі, сиві й чорні продавали самі ремісники, за свідченнями котрих, найкращі смушки, переважно сиві, вони отримують із Кременчуцького повіту Полтавської губернії, Решетилівки та ін.

Брилі (капелюхи) привезли з Ніжина, вовну — з Баришівки. Картузи продавали здебільшого переяславські шапкарі.

Сукно, плахти, запаски та інше продавалися в роздріб самими виробниками. Полотно, рядна, вибійку привезли з довколишніх сіл, сита і решета — із м. Білгорай (Люблінської губернії) та Баришівки. Рушники — переважно з Кролевця Чернігівської губернії, почасти Воронькова і місцеві.

Галантерейними товарами торували переважно місцеві і переяславські міщанки й козачки, які закуповували товар у Києві та Бердичеві; було також кілька єврейок. Серед товарів цього сорту не було (за винятком очіпків і квіток) майже нічого місцевого виробництва. Загалом предмети торгівлі такі: очіпки, сережки, синька, бинди, каблучки, перстні, кармазин, шнурки, гаплики (гачки і петлі), гудзики, ладан, заполоч (паперова), хрестики, гарус, лєнти, пояси, стрічки, крайки, нашийні образки тощо.

Красні товари продавали головним чином місцеві і переяславські купці, які закуповують товар на Роменському ярмарку і почасти в Києві. З товарів переважає ситець з особливим візерунком на місцевий смак, що його міщанки використовують на «юпки, кохти, спідниці», а селянки і козачки на «карсетки».

Харчові припаси та худоба

На ярмарку активно торгували рибою, привезли її до 100 возів. Рибу (тараню, чабак, оселедці астраханські) доставляли з Київського вокзалу залізниці, торгували нею остерці і козельчани (переважно козаки й міщани).

Сіль теж закуповували на Київському вокзалі, і до того ж одним монополістом — євреєм, у котрого її перекуповують місцеві торговки з міщанок і козачок. Бублики з Броварів і Києва продавали самі виробники.

Найрізноманітнішим товаром бакалійного розряду торгували переважно місцеві, почасти переяславські козачки й міщанки. У продажу були: крупа, пшоно, мило, дьоготь, віск, синій камінь (мідний купорос), синька, купоросне масло, сірники, сало, тютюн, гриби, пряники, губка (трут), горіхи, кремені, цигарковий папір, перець, бодян, горілка та ін. З-під поли торгували порохом.

Можна було купити знахарські зілля: семибратню крівцю, червоний камінь від живота (намисто кам’яного періоду), вареничку, сулему, ртуть, миш’як, кіновар (цинобру) і т. п.

Одним із найістотніших оборотів ярмарку була торгівля худобою. Рогату худобу продавали здебільшого з рук у руки, щодо коней було помітно певну частку гендлярства. Худобу продавали винятково робочу, у тому числі й коней. Були присутні також і необхідні учасники кінського ярмарку — цигани. «Щодо останніх, мою увагу привернув факт дуже значної їх акліматизації. Між собою вони говорили (звичайно) малоросійською, дуже чисто, тільки зрідка домішуючи циганські слова. Костюми їхні також були цілком малоросійські, хіба що тільки з дещо надмірною строкатістю в жіночому вбранні та порівняно більшими розмірами сережок», — пише Федір Вовк.

Ціни на рогату худобу були такі: воли — 140 р. за пару, корови — 30-45 р. за штуку, коні — 30-50 р. за штуку, вівці — 3 р., барани — 1 р. Кіз не було зовсім.

За підрахунками Федора Вовка, загальний оборот за два дні бориспільського ярмарку склав 41 тисячу 350 рублів сріблом. Він зауважує, що розрахунок не претендує на повну точність, але швидше може бути заниженим, аніж завищеним, адже в нього не ввійшла, наприклад, торгівля хлібом. Крім того, деякі торговці називали занижену суму свого заробітку. «У розрахунок також не могли ввійти дрібні сільські вироби, ягоди, гриби, масло, птиця, яйця тощо внаслідок певної неможливості навіть приблизно правильно їх перерахувати. Крім того, у розрахунок не ввійшов продаж горілки, який становить доволі важливу цифру. Беручи до уваги всі зазначені обставини, можна припустити, що загальний обіг Бориспільського ярмарку був принаймні не менше 50 тис. р. сріблом», — пише автор.

• Найімовірніше, що саме на цій локації у Борисполі проводились великі щорічні ярмарки 

Відмінність від ярмарків інших міст

З метою досліджень та збору статистичних даних Федір Вовк відвідав також ярмарки у Ніжині, Ясногородці та Фастові. Він наводить порівняльні дані щодо цін, якості товару, відносної кількості перекупників та продавців власним товаром тощо.

Наприклад, ціни на товари різних категорій на Фастівському ринку набагато перевищували бориспільські. Також, на відміну від Борисполя, у Фастові практично всі товари, за дуже невеликим виключенням, продавали євреї, що і було причиною завищених цін.

«Весь зовнішній вигляд ярмарку являв собою обурливу в економічному розумінні картину. Серед ярмаркової площі височіли величезні купи зернового хліба й борошна. Селяни один за одним під’їжджали до єврейських терезів, скидали весь результат своїх літніх робіт, отримували бозна як пораховані гроші й вирушали купувати в тих же євреїв предмети першої необхідності, їхніми ж мужицькими руками добуті та із сировини оброблені», — пише він про фастівський ярмарок.

На відміну від Фастова, у Борисполі «майже без винятку всі сирі (необроблені) продукти продавали самі виробники, так що понад 25% загальної обігової суми переходило безпосередньо з рук виробників у руки споживачів. Тільки почасти залізні й красні товари продавали купці великороси і євреї, усе інше — люди місцевого походження, головним чином, козаки й міщани. Навіть дріб’язок і галантерейні товари (у яточках) збували переважно місцеві міщанки й козачки: єврейки були винятком. Оброблені продукти, тобто вироби із шкіри, вовни і полотна, продавали винятково місцеві торговці, до того ж значною мірою самі виробники».

Федір Вовк зауважує також і про інші цікаві особливості ярмарків:

«З етнографічного погляду Фастівський ярмарок дав значно менше матеріалу, ніж Бориспільський, та й з економічного він видався мені набагато дрібнішим, незважаючи на майже однакову велелюдність. (…) У Фастові я геть не знайшов тої різноманітності й багатства костюмів, яку звик бачити на лівому березі Дніпра; так, мені вдалося натрапити тільки на дві чи три плахти. Відвідуючи ярмарки, я користувався можливістю купувати різні предмети для нашого музею, і Фастівський ярмарок дав мені й у цьому розумінні занадто мало матеріалу, незважаючи на те, що це був перший досліджений мною правобережний ярмарок. (…)

… я не міг не звернути уваги на старців і лірників. Щодо цього знову ж таки найбільше матеріалів дав Бориспільський ярмарок, де я разом з О. О. Русовим записав понад 20 пісень різного змісту, серед яких є декілька дуже цікавих. (…)

Мене здивувала, між іншим, ще й відсутність на всіх побачених мною ярмарках, за винятком Ніжинського, кумедії, котра, як видається, дуже подобається ярмарковій публіці. Але не менше здивувала мене ще одна обставина, починаючи ще з Бориспільського ярмарку, — категорична відсутність п’яних. У Борисполі, Фастові, Ніжині я не бачив жодного п’яного; те саме помітив у Ясногородці п. Ткаченко, якого я просив звернути особливу увагу на цю обставину. Зацікавлений таким явищем, я придивлявся до яток, де продавали горілку, але всюди бачив, що п’є багато хто і у великих кількостях, але п’яних, повторюю, — не бачив».

Де проходив щорічний ярмарок у Борисполі?

На жаль, у своїй праці Федір Вовк не вказав, де саме у Борисполі проходив щорічний великий ярмарок. Ураховуючи його надзвичайну масштабність, можна припустити, що це були околиці міста — адже жодна площа чи вулиця в межах міста не змогла б умістити таку кількість возів, товарів та людей.
Не маючи задокументованих даних, про місцезнаходження ярмарку можна припускати, враховуючи топографічні дані: наприклад, наявність зручного під’їзду (а, отже, до ринку мала йти хороша об’їзна дорога) та великих площ сухої та рівної місцевості. Такі підказки може дати топографічна карта міста 1868 року — так звана триверстова карта Шуберта. Це одна з дуже небагатьох карт хорошої якості, які збереглись до наших часів. А ще є листівка початку 20 ст. з написом «Бориспільський ярмарок», на якій видно вітряки, що можуть слугувати ще однією своєрідною підказкою. Дуже цінними в цьому сенсі можуть стати й спогади бориспільських старожилів.

Розглянемо кілька найбільш розповсюджених версій щодо можливого місцезнаходження ярмарку.

За спогадами старожилів, ярмарок для продажу худоби був на Вигоні (зараз орієнтовно місце між вулицями Франка, Широкою та Тургенєва). У той же час вони не пригадують, щоб їм розповідали, що раніше там продавали й інші товари. Із «плюсів» місця — відсутність на той час кладовища, наявність великих площ вільної землі, близькість залізниці та наявність вітряків, з «мінусів» — відсутність об’їзної дороги: добратися до місця можна було лише через міські вулиці, що, по-перше, було незручним для руху возів, а по-друге, створювало б великі незручності для мешканців.

Інший варіант — місце, де зараз знаходиться озеро Гульківка (вул. Польова). На його користь — наявність хорошої об’їзної дороги та польових доріг, великі площі вільної землі, наявність вітряків. Але є одне «але». Хоч топографічна карта і демонструє відсутність води чи бодай натяку на болотяну місцевість на місці нинішнього озера (за даними 1868-го року там просто сухий луг), мешканець Борисполя Іван Логвин (1890 р.н.), розповідаючи про свій рід, що жив на вул. Гришенській, пише, що в ті часи Гульківка була болотом, на якому «напували скот та іноді баби ходили прать білизну». За його словами, «болото Гульківку» купив його дід у поміщика Лукасевича, окультурив, посадив там дерева і ще 16 років (з 1851-го по 1867-й) судився за нього із сусідкою — поміщицею Чучмарьовою, що хотіла привласнити Гульківку.

Втім, ярмарок міг проходити далі по Польовій, орієнтовно на місці нинішнього кар’єру. Це була околиця міста, де закінчувалася вулиця Глибоцька. На карті бачимо і групи вітряків, і рівну широку місцевість. З боку Києва сюди доходить хороша об’їзна дорога, з боку Розвилки — кілька грунтових доріг.
Навряд чи підходить варіант теперішньої Розвилки — є дорога, але немає вітряків, та й близькість кладовища, яке вже в той час було достатньо великим, не на користь ярмарку.

Ще одну велику групу вітряків знаходимо в кінці Бежівки — але дорога до того місця йде через усе місто. Щоправда, є кілька грунтових доріг та велика відкрита місцевість.

Таким чином, найбільш вірогідний варіант проведення бориспільського ярмарку в 19 ст. — теперішня вулиця Польова, район кар’єру. До цього варіанту схиляються і працівники Бориспільського державного історичного музею. Так, старший науковий працівник музею Тетяна Гойда впевнена, що це саме те місце. За її словами, якраз про нього говорить у спогадах уже згаданий вище старожил Іван Логвин.

«У одній із своїх розповідей, описуючи події 1928-го року, він згадує про ярмарок, що проходив на нинішній вулиці Польовій, у районі кар’єру та будинку культури. Те місце він називає Вигоном. За його спогадами, під час базарних днів люди йшли і їхали повз будинок Логвинів, що знаходився на Гришенській та виходив на Гульківку. І не тільки повз — заходили навіть у двір. Можливо, напитися води чи з іншою метою», — розповідає Тетяна Гойда. Вона також зауважує, що ярмарок на Петра і Павла був не єдиним щорічним ярмарком, всього щороку їх проводилося чотири. Крім Петропавлівського, це Сиропусний ярмарок (перед Великим постом), Євстафіївський ярмарок (у вересні) та Вознесенський (травень-червень).

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама