6 липня — свято Вишгородської ікони Божої Матері – Газета Вишгород

Вкрадена українська святиня й досі у Москві.
Найбільша реліквія російської церкви — Володимирська ікона — насправді є Вишгородською Богородицею Ніжності.
До 1155 року ікона була однією з головних святинь України-Руси.
Автором знаменитої ікони вважають сучасника Богородиці євангеліста Луку.
Впродовж 863-х років право власності російської церкви тримається на злочині і брехні.
Черговий російський міф твердить: «до половины 5 века икона оставалась в Иерусалиме. При Феодосии младшем ее перенесли в Константинополь, откуда в 1131 г. она была прислана на Русь, как подарок Юрию Долгорукому от Константиновского Патриарха».
Але всі історичні джерела свідчать, що у 1131 р. великим Київським князем був Мстислав Великий. Юрій Долгорукий у той час виконував обов’язки удільного князя далекого Ростово-Суздальського регіону. Мстислав і Юрій були синами славнозвісного Володимира Мономаха.
Мстислав посів київський престол по смерті Володимира Мономаха. Він керував державою так славно, що удостоївся ймення Великий. Князь був мужнім лицарем і мудрим державцем.
Він умів владарювати і тримати порядок у середині держави.
Великий князь помер у 1132 р. і був похований у збудованому ним Федорівському монастирі в Києві.
Незадовго по смерті церква зарахувала його до лику святих.
І тому, повертаючись до історії ікони Богородиці, цілком логічно, що саме такому славному володарю передали із Константинополя безцінний образ.
Із Юрієм Долгоруким все було інакше.
Державником він був нікчемним, невтомно намагався загарбати столицю Русі — Київ, за що літописці охрестили його Довгоруким.
Княжа мрія збулася аж у 1156 р. Але ненадовго.
Великим київським князем Юрій побув два роки і помер насильницькою смертю (його отруїли). Кияни, дізнавшись про кончину нелюбого правителя, погромили князівські хороми і «всіх суздальців із безчестям вигнали з міста».
Юрій  Довгорукий, завоювавши Київський престол, поставив свого сина Андрія у Вишгороді і призначив його своїм наступником.
Молодому княжичу, звісно, хотілось стати великим князем. Але йому подобалось єдиновладдя, а київські традиції цього не дозволяли.
З досвіду батька Боголюбський знав, що киянам треба годити, бо нелюбого князя можуть прогнати або замордувати. І він зрозумів, що великим і самовладним він може бути тільки на Суздальщині. Для цього забите і віддалене Суздальське князівство він постановив зробити престольним, тобто у всьому рівнозначним Києву.
І однієї ночі Андрій Боголюбський викрав з церкви чудотворну ікону Богородиці із Вишгорода і повіз її в Суздаль. Саме викрав, тому що ця ікона була надзвичайно шанована у Вишгороді і по всій Русі. Біля неї відбувались неймовірні дива, і сила силенна паломників із усієї країни приходили вклонитися Вишгородській Богородиці Ніжності. Тому про добровільну передачу городянами безцінної святині, та ще й синочку розгульного князя, не могло бути і мови.
Але Боголюбський розумів, що почин нової столиці конче має супроводжувати якийсь знак Божого благословення. Вишгородська святиня ідеально для цього підходила. Це і спонукало князя вчинити святокрадство.
По дорозі до північних земель князь Андрій вирішив, що незрівнянно зручнішим для заведення нових порядків буде Володимир — невелика слобода неподалік Суздалі.
І придумує міф: «Во время молитвы к нему явилась Пресвятая Дева и велела поставить икону во Владимире. Это стало причиной, почему великий князь сделал Владимир столицей».
Поставивши крадену святиню у Володимирі, Андрій проголосив себе великим князем і заходився робити там другий Київ — із Золотими воротами, Успенським Собором, але титул, самовільно вкрадений, викликав тільки скептицизм, і він залишався одним із удільних князів.
Виправити таку ситуацію Боголюбський вирішив знищенням Києва.
У перший тиждень  великого посту розпочав погром міста.
«Грабували вони увесь город, — пише літописець, — і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю, і не було помилування нікому: церкви горіли, християн убивали….і всі святині забрали, монастир Печерський підпалили.
Сталося це у 1169 р.
Військо Боголюбського повернулося до Володимира з честю, славою і з прокляттям. До остаточного приниження загальноруської столиці Андрій поставив Київським князем безвольного та неавторитетного Гліба Переяславського. А сам утвердив свій титул великого Володимирського князя. Але ненадовго.
Бо з руїн і попелу престольний Київ несподівано постав знову.
Нелюбого князя Гліба кияни терпіли два роки. А потім його хтось отруїв.
Розгніваний Андрій надіслав до Києва посла з вимогою видати осіб, причетних до вбивства. А йому відмовили, натомість обстригли голову і бороду, що було найбільшим приниженням.
І Андрій Боголюбський із величезним військом (50 тис. воїнів) вирушив на Київ. Але дійшов лише до Вишгорода і здобути Київ не зміг.
Обороною міста керував князь Мстислав Хоробрий, який «крім Бога,  не боявся нікого». Андрія Боголюбського убили його бояри.
Ікона Божої Матері у Володимирі була 235 років. Перед загрозою війська Тамерлана її перевезли до Москви.
Багато чудес порятунку московського люду від нападників пов’язують з божественним заступництвом  Вишгородської (Володимирської) Богородиці. І зберігалася вона у
Третьяковській галереї.
Потім її передали церкві. Але під час передачі святині в руки патріарху Алєксєю, образ несподівано тріснув. Очевидці стверджують, що один із ієрархів церкви на це промовив: «На жаль, Богородиця вже більше  нам не належить».
Не будьмо байдужими,  пам’ятаймо, чиїх синів, чиї ми діти. Історія і пам’ять української землі трагічна, сумна і гірка — але в нікого не вкрадена. Пам’ятаймо про це!

Степанія СІДЛЯР,
радник голови Вишгородської РДА з питань духовності і просвітництва, голова громадської організації «Духовно-просвітницький центр «Спадщина»

Continue Reading

Джерело: Газета Вишгород