44 кандидати у президенти України, хто вони?
Центральна виборча комісія вже зареєструвала рекордних 44 кандидатів у президенти. Наводимо короткі довідки про кожного з них.
Балашов Геннадій
Підприємець і лідер партії 5.10, яка зареєстрована 20 березня 2014 року.
Головна ідея, яку просуває ця партія, – скасування всіх наявних податків, акцизів та мит і введення замість них лише двох – 5% з продажів, які платить покупець, і 10% соціального податку. У разі перемоги на виборах Балашов обіцяє цю ідею реалізувати.
Безсмертний Роман
Політик і дипломат. Був народним депутатом II, III, IV і V скликань.
Один з авторів Конституції України 1996 року. Тісно співпрацював з Віктором Ющенком, на президентських виборах 2004 року очолював його виборчий штаб. Очолював фракцію партії Наша Україна у Верховній Раді. Був віце-прем’єром України з питань адміністративно-територіальної реформи в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова. У 2010-2011 роках був послом України в Білорусі. У 2015-2016 роках вів переговори в Мінську як представник України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи.
Богомолець Ольга
Народилася у відомій родині лікарів. Її батько Вадим Якимович Березовський очолював відділ в інституті фізіології ім. О.О. Богомольця, мати Ольги Богомолець – онука Олександра Богомольця, іменем якого названо цей інститут.
Сама Ольга Богомолець – доктор медичних наук, її спеціалізація – дерматологія, вона є засновником приватної клініки лазерної медицини. У 2005-2008 роках була депутатом Київради від партії Наша Україна. Під час Євромайдану брала активну участь в організації медичного забезпечення учасників протесту. У 2014 році балотувалася на пост президента вперше. Цього ж року стала депутатом Ради від Блоку Петра Порошенка і очолила комітет з питань охорони здоров’я. Богомолець – активний противник медичної реформи, яку здійснює в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.
Богословська Інна
Голова Всеукраїнської громадської організації Віче України. Заслужений юрист України. Народний депутат України III, VI і VII скликань. Востаннє пройшла в Раду за списком Партії регіонів. 30 листопада 2013 року після силового розгону Євромайдану заявила про вихід із фракції і партії. Нині є безпартійною. Богословська надавала юридичні послуги Віктору Пінчуку і стверджує, що їх пов’язують дружні стосунки.
Бойко Юрій
Юрій Бойко – кандидат від Опозиційної платформи – За життя, яку він створив спільно з Вадимом Рабіновичем і в яку входить також кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук. За об’єднання з Рабіновичем і Медведчуком Бойка виключили із фракції Опоблоку.
У 2002-2005 роках очолював Нафтогаз України. З вересня 2006 до грудня 2007 року був міністром палива та енергетики в уряді Віктора Януковича. У 2007-2010 роках – нардеп VI скликання від Партії регіонів. У березні 2010 року призначений міністром палива та енергетики в уряді Миколи Азарова. У грудні 2010 року став міністром енергетики та вугільної промисловості. З грудня 2012 року Бойко – віце-прем’єр міністр. З вересня 2014 року він очолював Опозиційний блок.
З Бойком пов’язують закупівлю у 2011-2012 роках бурових платформ за завищеною ціною – так званих “вишок Бойка”. Однак генпрокурор Юрій Луценко заявляв, що Бойко ніколи не був фігурантом кримінальної справи, порушеної в зв’язку з цим.
Бондар Віктор
Народився у Санкт-Петербурзі. У 2012 році увійшов до складу фракції Партії регіонів. 19 лютого 2014 року заявив про вихід із неї.
З 5 червня 2015 року – голова партії Відродження, з 2017 року – голова депутатської групи Партія Відродження у Верховній Раді. Народний депутат VII і VIII скликань.
24 грудня 2010 року Бондаря заарештовували за підозрою в пособництві в умисному знищенні незавершеного будівництва автовокзалу Теремки в Києві у 2006 році, що завдало збитків державі на суму понад 5,5 млн гривень (за курсом того часу – $1 млн). На той момент Бондар обіймав посаду заступника міністра транспорту. У вересні 2011 року справу закрили “у зв’язку з відсутністю складу злочину”.
Ващенко Олександр
Голова громадської організації Влада Народу.
Ващенко кілька разів безуспішно намагався балотуватися в Раду: у 2006 році за списком блоку Влада народу, який набрав лише 0,09% голосів виборців, у 2012 і 2014 роках як самовисуванець.
Вілкул Олександр
Кандидат від Опозиційного блоку і колишній член Партії регіонів.
Був обраний за списком Партії регіонів до Ради V і VI скликання. З березня 2010 до грудня 2012 року Вілкул очолював Дніпропетровську облдержадміністрацію. З грудня 2012 до січня 2014 року Вілкул був віце-прем’єр-міністром України. У листопаді 2014 року був обраний до Ради VIII скликання від Опозиційного блоку.
Габер Микола
Українець болгарського походження. Є президентом асоціації болгар України.
Голова Патріотичної партії України, народний депутат України III скликання. Кандидат у президенти України на виборах 1999 року.
Кандидат біологічних наук, 11 років займався вивченням впливу радіації на живі організми у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС, автор понад 60 наукових робіт. Був головним редактором низки газет: Оболонь, Експрес-Кур’єр, Дачний кур’єр, Політична кухня.
Гнап Дмитро
Український журналіст, ведучий Першого національного телеканалу.
Працював також на каналах УТ-1, СТБ, UBC.
У 2001-2007 роках член блоку і партії Наша Україна.
З 2008 року голова громадської ініціативи Комітет прямої Дії.
У 2012 році заснував агентство журналістських розслідувань Слідство.інфо. У 2013-2018 роках керував проектом Слідство.Інфо на Громадському ТБ.
У червні 2018 року оголосив про намір піти у політику.
20 січня 2019 року був обраний на з’їзді партії Сила людей для участі у президентських виборах.
7 лютого розслідувач Слідство.Інфо Анна Бабінець розповіла, що Гнап майже чотири роки ховав на своєму банківському рахунку більше 9000 євро, які мали піти на потреби армії. 8 лютого партія Сила людей офіційно зажадала, щоб Гнап зняв свою кандидатуру.
Гриценко Анатолій
Голова партії Громадянська позиція (від грудня 2008 року), був народним депутатом VI і VII скликань. З лютого 2005 до грудня 2007 року обіймав посаду міністра оборони – в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова і Віктора Януковича.
З 4 грудня 2007 року очолював комітет Ради з питань національної безпеки та оборони. Балотувався на пост президента у 2010 і 2014 роках. Дружина Гриценка Юлія Мостова – головний редактор відомого видання Дзеркало тижня.
Більше про передвиборчі обіцянки Гриценка можна прочитати тут.
Данилюк Олександр
Український громадський діяч, адвокат і координатор громадського руху Спільна справа.
Данилюк – активний учасник протестів. Ще у 2000 році брав активну участь в акціях Україна без Кучми и Вставай, Україно!.
У 2010 році ініціював звернення до Конституційного суду з поданням про конституційність податкового кодексу. У листопаді-грудні 2010 року був координатором акції протесту підприємців під назвою Податковий майдан.
У січні 2014 року під час Євромайдану активісти координованого Данилюком руху Спільна справа захопили будівлю Міністерства агрополітики, Міністерства енергетики та вугільної промисловості і Міністерства юстиції. 31 січня 2014 року Данилюка оголосили у розшук за кримінальним обвинуваченням в організації масових заворушень, що супроводжувалися насильством і знищенням майна. Після цього він був змушений таємно покинути межі України і сховатися в Лондоні.
26 лютого 2014 року в.о. генпрокурора Олександр Махніцький повідомив, що кримінальне провадження щодо Данилюка припинене у зв’язку з відсутністю складу злочину.
У липні 2014 року Данилюк повідомив, що став радником міністра оборони Валерія Гелетея. Перебував на цій посаді до 5 листопада 2014 року.
Дерев’янко Юрій
Член партії Воля. Народний депутат VII і VIII скликань, обидва рази був обраний у мажоритарних округах.
У квітні 2017 року Воля об’єдналася з Рухом Нових сил Міхеїла Саакашвілі. 24 грудня 2018 року Дерев’янко заявив про вихід Волі з цього партнерства.
Раніше був депутатом Івано-Франківської облради, входив у Фронт Змін Арсенія Яценюка. Вийшов із цієї партії у серпні 2012 року.
Добродомов Дмитро
Народний депутат України VIII скликання, позафракційний, обирався як самовисуванець. Секретар Комітету ВРУ з питань запобігання та протидії корупції. Лідер партії Народний контроль.
Був журналістом-розслідувачем і генеральним продюсером телеканалу ZIK.
Журавльов Василь
Голова політичної партії Стабільність. Голова громадської організації Федерація футболу міста Маріуполь.
Зеленський Володимир
Співзасновник і лідер студії з виробництва розважального контенту Квартал 95, продюсер та актор, зокрема, в серіалі Слуга народу, який має однойменну назву з пізніше зареєстрованою політичною партією, від якої висувається Зеленський. З 2005 року є ведучим шоу Вечірній квартал на телеканалі Інтер. З грудня 2010 до вересня 2012 року був генеральним продюсером телеканалу Інтер. Крім того, був продюсером на телеканалі 1+1.
Зеленський оголосив про висунення у президенти України в новорічну ніч-2019. Його заяву показали на 1+1 замість новорічного привітання президента Петра Порошенка. Пізніше шоумен назвав це “технічною помилкою”.
За даними останніх соціологічних опитувань, Зеленський є лідером у рейтингах кандидатів у президенти.
Згідно з розслідуванням журналу Новое Время, у висуванні Володимира Зеленського зацікавлений мільярдер Ігор Коломойський, який є власником телеканалу 1+1 і засновником промислово-фінансової групи Приват.
У розслідуванні програми Схеми повідомлялося, що Зеленський володіє трьома діючими кінокомпаніями на території Росії: Вайсберг Пікчерс, Платінумфільм та Грін Філмс.
Каплін Сергій
Лідер Соціал-демократичної партії, народний депутат VII (обраний в окрузі як кандидат від партії УДАР) і VIII скликання (обраний у тому ж окрузі як кандидат від Блоку Петра Порошенка).
Перший заступник голови Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. У лютому 2016 року Каплін повідомив про вихід із Блоку Петра Порошенка і парламентської коаліції, мотивувавши це рішення провалом голосування за відставку прем’єра Арсенія Яценюка.
27 січня 2015 року Каплін очолив Партію простих людей, а 6 вересня 2016 року перейменував її на Соціал-демократичну партію.
Каплін – противник декомунізації, виступав проти перейменування Комсомольська на Горішні Плавні.
Кармазін Юрій
Суддя, народний депутат II, III, IV і VI скликань. З травня 1999 року – голова Партії захисників Вітчизни, з липня 2001 року – співголова народно-патріотичного об’єднання За Україну.
Балотувався у президенти в 1999 році.
У IV скликанні Ради був обраний від Блоку Віктора Ющенка Наша Україна.
У 2006 році спробував балотуватися в Раду від Блоку Юрія Кармазіна, але не пройшов. З 23 листопада 2007 року – був обраний нардепом від Блоку Наша Україна – Народна самооборона. У виборах в Раду у 2012 році не зміг взяти участі, оскільки ЦВК відмовила йому в реєстрації.
У травні 2018 року Кармазін повідомив на своїй сторінці у Facebook, що його обрали гетьманом козацтва всієї України.
Кива Ілля
Голова Соціалістичної партії України, голова Профспілок Міністерства внутрішніх справ України, екс-радник міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова. Колишній керівник департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України.
Був керівником політичного крила Правий сектор – Схід. Проходив службу в зоні АТО.
Був командиром батальйону Полтавщина. 2 жовтня 2014 року бійці батальйону масово повстали проти Киви. Пізніше він зізнався, що застосовував радикальні методи до бійців, виправдовуючи це “боротьбою з пияцтвом”. В ефірі програми Люди. Hard Talk з Влащенко заявив, що дозволяв собі прив’язувати військових до стовпів наручниками на кілька діб.
У квітні 2016 року омбудсмен Валерія Лутковська звернулася до глави МВС Арсена Авакова із закликом зняти Іллю Киву з посади Начальника Департаменту протидії наркозлочинності НПУ через дискримінаційні висловлювання щодо жителів Донбасу, а також публічні прояви гомофобії. 19 травня 2016 року Киву звільнили з цієї посади, перевівши на іншу, а 23 грудня Департамент протидії наркозлочинності ліквідували.
Кива здобув скандальну популярність, зокрема, завдяки абсурдним висловлюванням під час інтерв’ю на Громадському у лютому 2016 року. Не відмовився від них голова СПУ і у своїй програмі, де він водночас обіцяє повернути Україні ядерний статус і “вимагати від США виконання гарантій нашої безпеки, закріплених у Будапештському меморандумі”.
Корнацький Аркадій
Бізнесмен Аркадій Корнацький народився в Миколаївській області, але приблизно 30 років прожив у Росії і навіть набув російського громадянство, від якого відмовився лише у 2005 році.
У 2012 році балотувався в мажоритарному окрузі №132 від об’єднаної опозиції. Хоча спочатку повідомлялося про те, що він лідирує на виборах, пізніше у ЦВК заявили, що їм надали неточні дані, а переміг кандидат від Партії регіонів Віталій Травянко. Після протестів проти такого рішення було призначено перевибори, які відбулися 15 грудня 2013 року. На цих виборах переміг провладний кандидат Микола Круглов.
У жовтні 2014 року в одномандатному окрузі №132 відбулися позачергові вибори в Раду, на яких Корнацький переміг. Він балотувався цього разу від Блоку Петра Порошенка.
Кошулинський Руслан
Народний депутат України VII скликання, заступник голови Верховної Ради (VII скликання). Заступник голови партії, голова секретаріату ВО Свобода. Єдиний кандидат від кількох націоналістичних сил: Свободи, Правого сектора, ОУН, С14 і КУН. Проходив службу в зоні АТО у складі 44-ї артилерійської бригади у званні старшого сержанта.
Кривенко Віктор
Депутат VIII скликання ВРУ від партії Самопоміч. Був виключений із Самопомочі за підтримку проекту закону про децентралізацію. Після цього вступив у Народний рух України і з дозволу з’їзду цієї партії приєднався до фракції БПП. 6 лютого 2018 року вийшов із фракції БПП на знак незгоди з діяльністю уряду. Голова партії Народний рух України.
Купрій Віталій
Брав участь у проведенні виборчих кампаній Нашої України. Після цього у 2006 році повернувся на батьківщину у Кам’янське Дніпропетровської області, де у 2008 році балотувався на пост мера на позачергових виборах, зайнявши друге місце.
У 2012 році балотувався до Верховної Ради в мажоритарному окрузі №30.
У 2014 році брав участь у Революції Гідності. У цьому ж році обраний народним депутатом у мажоритарному окрузі №29. З червня 2015 до липня 2018 року був членом партії Укроп.
Кривонос Сергій
Полковник Збройних сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.
У 2014 році протягом більше ніж двох місяців Кривонос командував обороною Краматорського аеродрому (Донецька область). 7 жовтня 2014 року був призначений начальником Управління спеціальних операцій Генерального штабу. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У кандидатській програмі обіцяє перейти до комплексної економічної блокади РФ і впровадити секторальні санкції проти країни-агресора, а також забезпечити повну ресурсну незалежність від Росії.
Литвиненко Юлія
Українська телеведуча, колишній генеральний продюсер радіостанції Радио Вести. Працювала телеведучою і журналісткою на телеканалах 1+1, СТБ, ICTV, К1, Інтер та в інших ЗМІ. Зараз тимчасово не працює. Безпартійна.
Ляшко Олег
Лідер Радикальної партії Олега Ляшка. Вперше балотувався в Раду у 2002 році в одномандатному окрузі. У 2006-2007 роках був народним депутатом V скликання від Блоку Юлії Тимошенко.
Депутатом VI скликання Ради також обраний від БЮТ, але у жовтні 2010 року був виключений із фракції. Незадовго до цього став фігурантом скандалу після оприлюднення відомого відео допиту у 1993 році.
У грудні 2012 року був обраний депутатом у мажоритарному окрузі Чернігівської області, балотувався від Радикальної партії.
Балотувався у президенти на виборах 2014 року, посівши третє місце. На парламентських виборах 2014 року Радикальна партія Олега Ляшка набрала 7,44% голосів виборців і отримала 22 мандати за партійними списками.
Ляшко відомий тим, що любить демонструвати себе в оточенні корів, вил та інших атрибутів українського села, а також не соромиться робити брехливі і маніпулятивні заяви. У рейтингу брехунів та маніпуляторів Нового Времени і VoxCheck він посів друге місце – з усіх проаналізованих тверджень Ляшка частка неправдивих становила 59%.
Мороз Олександр
Голова Соціалістичної партії Олександр Мороз починав політичну кар’єру в Комуністичній партії України радянських часів.
У 1990 році був обраний народним депутатом і очолив у Раді комуністичну більшість. У березні 1994 року знову був обраний нардепом і у травні цього року очолив Раду. У 1998 році знову став депутатом.
У 2000 році Олександр Мороз оприлюднив так звані “плівки Мельниченка”.
У 2002 і 2006 роках Мороза обрали до Ради за списком Соціалістичної партії, після чого він очолював її фракцію. У 2006 році всупереч вже підписаній коаліційній угоді СПУ з БЮТ і Нашою Україною, СПУ створила коаліцію з Партією регіонів і КПУ. Це призвело до падіння рейтингів СПУ, яка у 2007 році не пройшла 3%-й бар’єр і Мороз вперше не став депутатом.
Балотувався на пост президента у 1994, 1999, 2004, 2010 роках.
Мураєв Євгеній
Євгеній Мураєв почав співпрацю з Партією регіонів у 2010 році, коли його обрали депутатом Харківської обласної ради від цієї партії.
У листопаді 2012 року Мураєва обрали нардепом у мажоритарному окрузі №181. У 2014 році його переобрали в Раду в тому самому окрузі.
21 вересня 2018 року вийшов з партії За життя Вадима Рабіновича і створив партію Наші. Відомий своїми заявами в дусі роспропаганди. Зокрема називав війну на Донбасі “громадянським конфліктом”, а українського політв’язня Олега Сенцова – терористом.
Мураєв був власником телеканалу NewsOne, який він продав нардепу Тарасу Козаку, який є близьким другом кума глави Кремля Віктора Медведчука.
Наливайченко Валентин
Наливайченко – голова політичної партії Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка Справедливість.
У 1995-2005 роках Наливайченко працював у Міністерстві закордонних справ України. У 2005 році обійняв посаду посла України в Білорусі.
З кінця 2006 до березня 2010 року очолював Службу безпеки України. Пішов з цієї посади після обрання президентом України Віктора Януковича.
У вересні 2010 року вступив у партію Наша Україна і був обраний головою її політради. Навесні 2012 року пішов з цієї партії і приєднався до партії УДАР Віталія Кличка. У 2012 році Наливайченко був обраний народним депутатом VII скликання Ради.
Наливайченко брав активну участь у Революції Гідності, а у 2014 році знову очолив СБУ. У 2015 році Рада проголосувала за його звільнення, після чого Наливайченко почав виступати зі звинуваченнями в корупції проти представників влади.
У 2016 році заснував партію Справедливість.
У вересні 2017 року незаконно перетнув український кордон у пункті пропуску Шегині разом із Міхеїлом Саакашвілі, під час його “прориву” через кордон після позбавлення громадянства. За це Наливайченка оштрафували.
Насіров Роман
Роман Насіров вперше був обраний до Ради у 2014 році від Блоку Петра Порошенка, до цього він був менеджером у кількох великих компаніях.
2 вересня 2015 року він склав депутатські повноваження у зв’язку із призначенням головою Держфіскальної служби.
2 березня 2017 року Національне антикорупційне бюро затримало Насірова в лікарні Феофанія в рамках розслідування так званої справи Онищенка – за версією слідства, дії Насірова завдали збитків державі на суму понад 2 млрд грн.
7 березня Насірова заарештували із правом вийти під заставу у 100 млн грн, що він і зробив.
З посади голови ДФС Насірова звільнили лише у січні 2018 року. Однак 11 грудня він через суд поновився на посаді. Проте у ДФС заявили, що для фактичного поновлення на посаді голови цього відомства необхідне рішення Кабміну, так що повернутися до виконання обов’язків Насірову не вдалося.
Після цього, у січні 2019 року, він зареєструвався як кандидат у президенти.
Новак Андрій
У 2010 році став головою Комітету економістів України. У 2011 році Новака обрали проректором Європейського університету. Кандидат економічних наук, автор книг з економіки.
У 2005-2006 роках Новак був радником прем’єр-міністра. У 2007 році він увійшов до складу громадської ради при Міністерстві економіки України. У 2012 році Новак був обраний головою Української партії, з якої вийшов у 2013 році. Наразі він є членом політичної партії Патріот, від якої висувається. На сайті ЦВК вказаний як “тимчасово безробітний”.
Носенко Сергій
Старший керуючий директор ТОВ Інтернешнл Інвестмент Партнерс Україна. Носенко є головою напрямку інвестиційної діяльності та практики Global Management Consulting. Засновник громадської організації Розвиток. У 2016 році Носенко брав участь у довиборах до Верховної Ради України як кандидат-самовисуванець. Безпартійний.
Петров Володимир
Володимир Петров відомий як ведучий передачі Люмпен Шоу на НЛО TV. Його останній проект називається Ісландія, в ньому він теж виступає як ведучий.
У 2016 році Петров також брав участь у російському шоу Небезпечні гастролі під псевдонімом Вова М’ясо.
У 2010 році Петров не приховував, що займається, зокрема, чорним піаром. Він уже тоді співпрацював з Олексієм Дурнєвим, з яким вони створили проект Дурнєв+1.
У жовтні 2011 року компанія Петрова Lumpeny production купила 50% онлайн-таблоїда ragu.li.
Андрій Білей у своєму блозі про те, чому Олександр Барабошко, який працює на Петрова, був звільнений з посади радника міністра, писав, що Петров також спільно із Семеном Ураловим володіє сайтом Ревизор. Своєю чергою, Уралов є відомим пропагандистом євразійської ідеї ще від 2012 року, членом Євразійського союзу молоді. Зараз він регулярно коментує відносини України і Росії в російських ЗМІ як “політолог і публіцист”.
Наприкінці листопада 2018 року Петрова затримали за підозрою в організації секс-скандалу за участю чиновника Нацполіції та студентки разом із блогером Олександром Барабошком. Петрова відправили під цілодобовий домашній арешт. Детальніше про скандал можна прочитати тут.
Порошенко Петро
П’ятий президент України. Є почесним головою партії Блок Петра Порошенка. Зараз безпартійний. Народний депутат III, IV, V і VII скликань. Міністр закордонних справ (2009-2010), міністр економічного розвитку і торгівлі в уряді Януковича (березень-грудень 2012), член Ради Національного банку України (2007-2014). З лютого по вересень 2005 року Порошенко був секретарем РНБО.
Мільярдер. Власник кондитерської корпорації Рошен, кількох автомобільних і автобусних заводів, інформаційного П’ятого каналу та інших компаній. Посідає шосте місце у топ-100 найбагатших українців 2018 року за версією журналу Новое Время.
Кандидат юридичних наук.
Порошенко почав політичну кар’єру у 1998 році в партії СДПУ(о), яку в тому ж році очолив Віктор Медведчук.
На початку 2000 року вийшов з СДПУ(о) і створив власну політсилу під назвою Солідарність. У 2001 році став одним зі співзасновників Партії регіонів, головою якої був обраний Микола Азаров.
Однак вже у грудні 2001 року Солідарність увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка Наша Україна.
За даними останніх соціологічних опитувань, Порошенко перебуває на другому-третьому місці в рейтингу кандидатів. Детальніше з його програмою можна ознайомитися тут.
Ригованов Руслан
Руслан Ригованов здобув освіту в Московському технологічному університеті за спеціальністю MBA, вищий менеджмент.
Переселенець із Горлівки.
Деякий час був помічником нардепа Наталії Веселової із Самопомочі. У 2017 році вона повідомила про його звільнення за участь у політичних шоу на російських каналах.
Садовий Андрій
Мер Львова (обирався на цю посаду у 2006, 2010 і 2015 роках) і голова Самопомочі, однойменне громадське об’єднання заснував ще у 2005 році, партію – у 2012 році.
У 2014 році Самопоміч вперше пройшла в Раду, у фракцію цієї партії в Раді входить 25 нардепів.
Ударом по репутації Садового стали проблеми з вивезенням сміття зі Львова, які почалися після пожежі та обвалення сміття на Грибовицькому сміттєзвалищі поруч із містом, внаслідок якого загинуло кілька людей. Сам Садовий заявляв про штучно створену владою “сміттєву блокаду”.
Дружина Садового Катерина Кіт-Садова володіє майже 80% ПрАТ Телерадіокомпанія Люкс, до складу якого входять радіостанції Lux FM (Львів), Lux FM (Київ), Радіо Максимум, інтернет-видання Zaxid.net, Football 24, Телеканал 24, і рекламне агентство Люкс.
Скоцик Віталій
У 2014-2018 роках був головою Аграрної партії України. Лідер громадського руху Аграрна платформа Віталія Скоцика. Безпартійний. Професор кафедри конярства та бджільництва в Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Кандидат сільськогосподарських наук, доктор економіки, доктор наук в галузі стратегічного менеджменту. Пропонує відродити економіку України на основі аграрного сектора.
Смешко Ігор
Професор кафедри міжнародних медіакомунікацій і комунікативних технологій Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка. Лідер політичної партії Сила і Честь. Самовисуванець. Від 2014 року є керівником Комітету з питань розвідки при президенті України. Генерал-полковник.
Соловйов Олександр
З 2016 року засновник і голова партії Розумна сила. Партія центристського спрямування, головний принцип якої – україноцентризм. Полковник міліції в запасі, прослужив у правоохоронних органах 20 років. За даними ЦВК, є заступником директора у ТОВ Юридична компанія ФЕБ, яка займається адвокатською та юридичною діяльністю.
Тарута Сергій
Народний депутат України VIII скликання, позафракційний, член політичної партії Основа. Екс-голова Донецької обласної державної адміністрації (березень-жовтень 2014 року). Голова ради директорів корпорації Індустріальний Союз Донбасу, президент футбольного клубу Металург (Донецьк).
Тимошенко Юлія
До того, як зайнятися політикою, Юлія Тимошенко від 1991 року очолювала СП Корпорація Український бензин (КУБ), яке у 1995 році було перереєстроване у промислово-фінансову корпорацію Єдині енергетичні системи України. Річний обсяг продажів ЄЕСУ становив $11 млрд, у підприємства була монополія на постачання російського газу в Україну.
У 1997-1998 роках Тимошенко була народним депутатом II скликання, на момент обрання була безпартійною. З вересня 1997 до 1999 року -перший заступник голови партії Громада Павла Лазаренка.
У 1998 році була обрана в мажоритарному окрузі в Раду III скликання від партії Громада.
У липні 1999 року заснувала партію Батьківщина, 18 грудня цього ж року була обрана її головою.
Двічі – у 2005 і в 2007-2010 роках обіймала пост прем’єр-міністра. У 2010 році балотувалася на пост президента, але програла вибори Віктору Януковичу.
Після перемоги Януковича проти Юлії Тимошенко було порушено кілька кримінальних справ, зокрема, за обвинуваченням у перевищенні влади і службових повноважень під час підписання контрактів на постачання газу з Росією у 2009 році. 11 жовтня 2011 року її засудили до семи років ув’язнення. У світовій спільноті вирок оцінили як політично мотивований. Тимошенко відбувала покарання у Качанівській виправній колонії №54. Після перемоги Революції Гідності була звільнена 22 лютого 2014 року.
На президентських виборах 2014 року посiла друге місце, набравши 12,81% голосів. На парламентських виборах 2014 року Батьківщина Тимошенко здобула 20 місць у Раді.
За останніми соцопитуваннями Тимошенко посідає 2-3 місце в рейтингу кандидатів у президенти. Вона є лідером за кількістю популістських заяв серед кандидатів у президенти, за даними дослідження Нового Времени і Vox Check. Серед іншого вона обіцяє у разі перемоги знизити ціни на газ для населення вдвічі, що, на думку більшості аналітиків, неможливо.
Тимошенко Юрій
Юрій Тимошенко не отримав вищої освіти і до 2014 року заробляв на життя як звичайний робітник. У 2014 році він став гвардійцем Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчинського Національної гвардії МВС України, однак незалежної інформації про те, що саме він робив на фронті, немає.
У 2014 році Юрій Тимошенко був обраний до Ради в мажоритарному окрузі №88. До 17 січня 2018 року був членом фракції Народний фронт. ЗМІ повідомляли, що Юрія Тимошенка виключили із цієї фракції у зв’язку з його планами балотуватися у президенти.
Юлія Тимошенко, прізвище та ініціали якої співпадають із прізвищем та ініціалами Юрія Тимошенка, заявляла, що він є технічним кандидатом.
Шевченко Ігор
У 2014-2015 роках був міністром екології та природних ресурсів України в уряді Арсенія Яценюка. Після цього якихось інших успіхів у політичній кар’єрі в Ігоря Шевченка не було.
У 2019 став фігурантом шапкового скандалу в Давосі.
Шевченко Олександр
Член партії Укроп. У 2014 році був обраний до Ради в мажоритарному окрузі №83. Входив до фракції БПП, але вийшов з неї у вересні 2015 року.
До свого обрання Олександр Шевченко очолював ТОВ Скорзонера, яке є власником найбільшого українського гірськолижного курорту Буковель.
Джерело: Громада Миронівщини
Відео
