100-річна гастарбайтерка розповіла як німці відкуплялися від мобілізації під час війни
Джерело: НепрOSTі листи
8 лютого 2022 року на 101-му році життя померла мешканка с. Лисиці Макарівської громади Емма Емілівна ДЕМБИЦЬКА.
Втім, місцевим дослідникам вдалося записати частину її спогадів.
Зокрема, про примусові роботи Емма Емілівна згадувала:
«…Спочатку нас з мамою Поліною Марцинковською везли до Німеччини як німців, і мови не було про примусові роботи. Як привезли в Польщу, перевірили документи.
У мене прізвище Дембицька – то ти ж не німка. Всіх німців далі в Німеччину. А мене залишили у Польщі. Стала я у пана робити, Звали його Гергут. Змогла я там прижитися.
Поселили мене у жіночки, вона кривенька була і одна дочка в неї була. У мене двоє дітей, треба ж їх десь залишати, то вона мені доглядала діти, а я на роботу ходила.
Пан Гергут наказав і мені на фермі молоко давали, вершки лишали, кожен день півлітри. І дав мені пан Гергут порося і корм давали для поросяти. Проте я мала кожного дня на роботу ходила, без винятку.
Потім мені дозволи все ж поїхати у Німеччину до матері, яка теж працювала у бауера. Господар постійно ховався, не хотів на фронт йти. То бувало приїжджали його забирати, а він кабана заколе і м’ясо роздає, щоб тільки не забрали. Відкуплявся, щоб не йти на фронт.
Але й хазяйство мав тримати. Ми рано вставали, доїли шість корів. Годували велику кількість свиней. А потім на поле, обробляти. Землі в нього не багато було, але роботи вистачало.
Поруч жила господарка, у якої чоловік і чотири сина загинули на фронті. Вона залишилася сама і в неї велике господарство було. Ми їй допомагали з мамою.
То вона нам пропонувала залишитися, щоб на нас оформить господарство після її смерті. Може так краще було б. Але де там, дуже хотілося додому…»
-
Біля Києва пам'ятку археології засадять деревами і квітами
-
Чарівний хутір на Київщині: маловідома локація зі скіфською історією
Відео
