Валерій Мартишко: «Продати землю — значить продати Україну»

Україна обговорює болюче питання продажу землі: відкривати ринок чи ні. Суджень багато, а невизначеність лякає. «Вісті» зустрілися з людиною, бізнес якої пов’язаний із землею і від неї залежить. Яким є бачення аграрія щодо нововведень, які очікують країну з відкриттям ринку землі?

— Фермери нині проти відкриття ринку землі. Чому?

— У фермерів є право відстоювати свою позицію щодо обігу земель сільськогосподарського призначення на державному рівні. Треба знати історію фермерського руху. Я був свідком, як все починалося на Бориспільщині, Переяславщині, Згурівщині, Яготинщині й взагалі в Україні. Люди-відчайдухи взяли в обробіток землю, яка нікому тоді була не потрібна і почали діяльність на свій ризик, не маючи нічого: розбиту техніку і покинуті приміщення. Їм давали найгірші землі, які не оброблялися колгоспами. Далі колгоспи і радгоспи розпалися і земля «гуляла» із 94 року і майже до 2003-го — у ті часи можна було взяти землю в оренду тисячами гектарів.

Я не ризикнув займатися фермерством, поки не побачив, що в інших щось виходить. Люди жартували, що гроші безповоротно можна витратити трьома способами — на себе, на жінок і на сільське господарство.

— Фактично, якщо земля буде продана комусь, то аграрії можуть лишитися без землі для свого виробництва?

— Так. Люди побудували успішні сільгосппідприємства і тому мають право відстоювати землю, що є в них в обробітку. Вона є основним засобом виробництва, а не товаром. Ми, аграрії, землю товаром не називаємо. Є земля — є виробництво. Тому сьогодні лякає, коли кажуть, що іноземці куплять землю. Чому вони не купували її в 97-му році? Я прийшов у Згурівку на велике господарство в 2003-му році. Це було підприємство, яке з 1996-го обробляло з 2500 га лише 700. Я ризикнув і витратив усе зароблене — в нас тільки кукурудзи було посіяно 1200 га, і я ледве витягнув навантаження. Але ми змогли отримувати врожаї й почали рости.

— В українських середніх фермерів є кошти купити землю, якщо вона буде продаватися?

— Я вкладаю гроші в землю з 2000 року. Люблю жартувати: в мене грошей немає — вони або в зерні, або в землі. Коли щось продали, то на виручені кошти купуємо техніку, міндобрива, платимо податки, закуповуємо насіння — це кругообіг в бізнесі; незавершене виробництво займає третину валових витрат. Ризик є завжди. Посіяли озимину, дощ пройшов — зверху сухо на 4 см, потім 12-15 см мокро, а далі сухо. І от якщо знизу висохне — все, пшениці немає.

— Що потрібно нашим аграріям для розвитку галузі?

— Коли перемогла нова влада, я сказав — зараз сільське господарство отримає гарний старт, бо прийшли нові люди, вони дадуть доступ до фінансових ринків — того, чого нам не вистачає, щоб купити кращу техніку, задіяти нові технології, розвивати тваринництво. Це великі витрати — треба брати кредити, а немає де. Сьогодні кредит під 25-30% — це безглуздо. Фірми-виробники техніки, насіння, пестицидів погоджуються на лізинг чи на товарний кредит і ми один одного підтримуємо. Думав, влада поставить наші банки на місце і ми заживемо. А ні! Я чую, що з-під нас навіть землю хочуть продати!

Агровиробники, які 25 років обробляли землю, зараз опинилися перед стіною. Ми не знаємо, що буде і куди йти. Сьогодні зупинено закупку техніки і будівництво. Моє підприємство хотіло хороший трактор в лізинг брати, ще навантажувач треба і нову свиноферму будувати — все зупинено. Мізки стали! Як це так — працювали, а тут кажуть, що хтось цю землю викупить! Як ми зможемо брати участь в аукціонах, коли у більшості не вистачає оборотних коштів? В Україні ніхто не дотує фермерів, як в Польщі чи Чехії, нам ні копійки не дає держава. Тому ми кажемо «ні» продажу землі.

— Хто, на вашу думку, купить землю у випадку старту її
продажу?

— Ми проти продажу землі іноземцям. За зелені папірці вони куплять Україну. Не треба ні завойовувати, ні кидати атомну бомбу, ані йти новітніми арміями, не треба ніяких «градів», ні! Просто прийти і купити землю. Нам предки передали цю землю. Люди добрі, отямтеся! Цього не можна робити!

Як громадянин я категорично проти продажу земель с/г призначення. Як у фермера, в мене є мрія потихеньку, з часом, цю землю викупити у тих, з ким я працюю і хто хоче її продати, але більшість власників паїв не хочуть їх продавати.

— Хто ж має вирішувати таке важливе для України питання?

— Правильно винести питання обігу земель на Всеукраїнський референдум. Якщо народ вирішить, що продавати, тоді потрібен чіткий закон. Треба прописати, щоб не було підставних осіб, які мають бути обмеження. І на аукціон допускати людей, які працюють або проживають в цій громаді, і щоб вони могли купити 200-500 га без права перепродажу мінімум на 10 років. От в Польщі спекулянти не змогли влізти.

— Як поляки мінімізували ризики щодо землі?

— Їхній ринок землі ми називаємо «польським варіантом» — поляки чітко визначили покупця, який є громадянином Польщі, працює не менше певної кількості років, із доказовою базою, де він взяв гроші на купівлю, та із забороною перепродажу землі протягом 10 років. І спекулянти «відхлинули». А в українських ділків — завдання скупити землю і перепродати іноземцям тисячами га.

Я є членом Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), з нами працює Асоціація фермерів України, бо в нас спільна біда. Ми провели кілька акцій і під ВР, і на трасах робили пікети, вели перемовини, домоглися зустрічі наших представників із Президентом України. Сьогодні закон на розгляд ВР не внесено, хоча він на обговоренні в Аграрному комітеті.

— Чи багато аграріїв активно відстоює спільну позицію?

— Не всі. Частина їх не приймає участь у боротьбі. Наприклад, Бориспільщина займає пасивну позицію. Може, аграрії Бориспільщини хочуть посперечатися на аукціонах із арабськими шейхами, але місцевих фермерів на заходах не видно. Дай Боже, щоб в них були статки протистояти китайському бізнесу та нафтодоларам арабів.

Коли ми були бідніші, були дружніші, часто бачилися, зверталися за  допомогою. Хтось комусь щось позичить, посіє, збере — так ми виживали. Потім розбагатіли і кожен має можливість вести справи сам. Але земля має нас об’єднати. Треба нам кидати свої набиті зерном комори і брати участь у політичному житті країни! Якщо ми не будемо відстоювати свої права, завтра приймуть Закон про ринок землі, іноземці зайдуть — і все. Особисто мені шкода своєї праці. Скільки років на майбутнє відважно працювали в надії, що колись буде краще. І от, як тільки селянство вийшло на хороший рівень, нам сюзприз!

— Як фермери доносять свою позицію до влади?

— Сподіваюся, що зустріч із Президентом В. Зеленським дасть плоди, що він почує нас. Також ми провели зустріч із нашим депутатом Сергієм Буніним у Переяславі 8 жовтня. Він пообіцяв відстоювати наші погляди. Там були присутні фермери Баришівського, Яготинського, Згурівського, Переяславського районів, але представником Бориспільщини був лише я один, хоча землі мої на Згурівщині. Держава — це і є земля, на якій ми працюємо, адже 72% земель України сільськогосподарського призначення.

Продати землю — значить продати Україну. Тоді який сенс руху на Донбасі? А землі тимчасово окуповані кому будуть належати? Вони теж будуть продаватися? А землі Криму? Чи це вже не Україна?

Державні мужі нарікають, що бардак в оренді державних земель. То наводьте порядок! Наприклад, я до державних земель не маю відношення, 95% — це паї людей, які я орендую. І лише 50 га мені дала держава для ведення господарства, я за них плачу оренду.

— Як ви вважаєте, чи достатньо власники паїв отримують від агровиробників за те, що віддають паї в оренду?

— Вартість оренди паїв відрізняється залежно від місцевості, якості грунту. За 1 га платиться десь 100—200 доларів на рік. Наприклад, на Херсонщині, де пайовики мають по 15 га, їм платять 100 доларів за 1 га. Є паї по 1 га, то там платять більше, щоб людям було вигідно. Податок державі, податок на оренду і сама оренда — виходить десь 200 доларів. У Польщі така ж ціна, і в Прибалтиці, але ж там дотації, яких в нас немає, а рентабельність знижується щороку.

— Що обіцяють аграріям у випадку відкриття ринку землі?

— Обіцяють кредити для купівлі землі під 15-17% річних і держава нібито частину буде відшкодовувати — я вірю державі, але не настільки, щоб розраховувати на неї і на банки. Давайте порахуємо. Ціна, яка може бути реально — 2000 дол/га. Якщо я з цього гектара буду платити 15% річних, то це 300 доларів — це тільки відсотки і вже більше, ніж оренда, а ще ж тіло кредита! Навіть на 10 років — це 200 доларів. Тобто 500 доларів із гектара ми повинні заплатити в рік — і так 10 років. Але ми стільки не заробляємо! Відкриття ринку на цих умовах для нас уже смерть, бо за 10 років ми здохнемо.

Прийшла нова влада і сьогодні успішну галузь, с/г виробництво, заганяють у глухий кут. Сьогодні бюджети районів формуються за рахунок агровиробників.

— Ви спілкуєтеся з власниками паїв, ці люди мають намір продавати землю?

— Багато пайовиків працюють на своїй землі і вони теж проти продажу. Для прикладу, працює в мене чоловік, якому 55 років. Питаю, чи Петро буде продавати пай? Ні, каже. А якщо дадуть 5 тис. доларів за гектар? «Ні, бо земля — це назавжди», — відповідає.

Якщо комусь стає проблема продати пай, то дайте окремим законодавчим актом можливість громадам купувати в людей паї за пристойну ціну. Бувають ситуації, коли є необхідність терміново знайти гроші. Але це поодинокі випадки. Зніміть напругу, дайте можливість громаді купити в того, хто хоче продати землю. Ця земля залишиться в Україні, в громаді. Держава прокредитує, громада купить пай і здасть у оренду, гаситиме кредит і заробить.

— Наскільки справедливим є те, що хтось продаватиме землю, а хтось — ні, бо не має паю?

— Ми не чіпаємо розпаювання. Наприклад, в мене немає паю, хоча все життя працюю на землі. І містянин каже: «А чого селянин буде продавати землю? Вона ж належить народу України». Розпаювали, дали в користування, обробляй, здавай в оренду. Чого продавати? Кому продавати? Земля належить народу України.

Тому фермери говорять — давайте винесемо питання на референдум і хай народ вирішує. Але ті, хто організував гвалт із землею, бояться, бо український народ скаже «ні» розпродажу українських чорноземів. Бо земля належить всім нам — і тобі, і мені, ми всі громадяни України.

— Земля годує нас. Тобто є стратегічний аспект у випадку продажу землі.

— Ті, хто лобіюють Закон про ринок землі, нічого не говорять про продовольчу безпеку українського народу. Не можна залишитися без землі, бо будемо без хліба.

Я їжджу на Схід як волонтер — Боже, яка Україна прекрасна: полтавські степи, широколана Дніпропетровщина, схили Донеччини, безмежжя харківських полів — це така краса! Це все ми можемо втратити. І взагалі — питання продажу землі надумане, не на часі, його створили штучно спекулянти, які хочуть на цьому нажитися!

Досьє

Член Всеукраїнської аграрної ради (ВАР).
Обробляє 1400 га земель, які орендує на Згурівщині.
Займається свинарством (тримає до тисячі голів свиней).
На підприємстві працює 30 осіб.
Має фірмовий «Фермерський магазин» в Борисполі.
Депутат Бориспільської міської ради.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама