Вісник Кагарличчини — Із синівською любов’ю

У Олександра Олександровича Салія глибока любов до рідного краю. Це і є той грунт, на якому проростають нові творчі задуми, що потім втілюються в нові чудові книги. Однією з таких книг є «Зустрічі на землі Кагарлицькій”.
Це фундаментальна і добросовісна праця. Розгорнуто, чітко, документально, із синівською любов’ю письменник дослідив історичний шлях, пройдений Кагарличчиною від палеоліту до сучасності. Книга досить об’ємна, має 550 сторінок – і це, зважте, не художній твір, а історичний, який являє собою наукову цінність. Автору довелось знайти, пропустити через себе масу матеріалів, фактів, свідчень, публікацій. Він побачив багато незвичайного у звичайному. У сплетенні минулих років відшукав і широкі шляхи і найвужчі стежини, які ведуть до його малої батьківщини — Кагарлика.
Перед цим в Олександра Салія були ще дві книги — теж плоди дослідження історії рідних місць: «Жар-птиця Кагарлицького парку» і «Дмитро Трощинський — козак знатний».
Зверніть увагу на епіграф, який взяв автор до “Жар-птиці…” Тут наведені щемливі слова відомої поетеси Ліни Костенко:
Може, це біль наш, а може, вина,
Може, бальзам на занедбані душі –
Спогад криниці і спогад вікна,
Спогад стежини і дикої груші…

“Спогад стежини і дикої груші…” Олександр Салій народився і виріс на Чорногорці – так називається один з мальовничих куточків нашого міста. З дитинства увібрав у себе його звуки, запахи, розповіді старожилів. Усе це повною мірою відбилось у його творах.
Народився липневого дня у тридцятих роках, дома — там, як кажуть, пуп закопаний. До речі, бабка-повитуха, яка приймала пологи, обрізаючи пуповину, підклала книжку. І мовила вона тоді віщі слова: “Буде грамотним”. Отож “бути грамотним» у нього на роду написано. І книжки супроводжували все життя Олександра.
Вчився добре, після школи вступив до університету на філологічний факультет. Успішно закінчив його і став працювати учителем мови і літератури у Львівській області.
Треба сказати, що вчителем він був незвичайним. З перших же днів роботи навколо нього гуртувалась учнівська молодь. Олександр організував хореографічну студію, куди охоче стікались юні таланти. Відповідний досвід у Олександра був. Навчаючись в університеті, він брав активну участь у художній самодіяльності, спілкувався із прославленими майстрами сцени, тонко відчував усі нюанси при створенні сценічних образів.
Потім була робота в рідному Кагарлицькому районі — в селі Слобода. Там теж учитель мови й літератури шукав юні таланти.
Після трьох років учителювання в Слободі олександра запросили на роботу у райком партії інструктором. Саме в цей період проявляється ще один талант нашого героя – він захоплюється журналістською роботою, активно спів-
працює з редакціями районної газети й радіомовлення, що згодом й привело його на навчання у Вищу партійну школу. Звичайно ж, на журналістський відділ.
Після закінчення навчання у ВПШ у житті Олександра Салія починається новий період — журналістський. Цей період був насиченим і неспокійним. Журналістський шлях проходив через обласну редакцію радіомовлення, де працював старшим редактором, секретарем редакції, через обласну державну адміністрацію, де очолював прес-службу, і обласну газету “Київська правда”, де трудився завідуючим відділом.
І ось 1993 рік. Саме цей рік можна вважати роком народження Олександра Салія як письменника. У вересні 93-го вийшла друком книжка «Жар-птиця Кагарлицького парку». Це була подія в житті кагарличан! Ніхто до Салія ще не розповідав так повно, так достовірно і так патріотично про гордість кагарличан — парк, цю перлину нашого міста, унікальну пам’ятку садово-паркової культури минулих століть, яка взята під охорону держави. Книга починається словами: «З посвятою землякам-кагарличанам, шанувальникам пам’яток давнини». «У світі немає дорожчого серцю саду-парку, ніж той, що його відвідуєш з дитинства, — пише автор. — Навколишня свіжість змиває з обличчя втому, а спокій рослинного світу зачаровує, мов натхненна гра скрипаля».
Поетичні рядки переплітаються із реальними історичними фактами і в цілому з книги постають образи творців парку, зокрема Дмитра Прокоповича Трощинського, державного діяча часів Катерини II, який і заклав у Кагарлику палацо-парковий ансамбль у 1887 році.
Отже, тема була окреслена, тема і величної, і трагічної минувшини рідного краю. За «Жар-птицею…” виходить друком книжка «Дмитро Трощинський — козак знатний». І саме ці книги відкрили багато невідомих сторінок у біографії нашого міста, розмежували легенди і дійсні факти, а також поклали край сперечанням про те, хто з відомих історичних осіб відвідував Кагарлик.
Так, наприклад, багато переконані, що в місті бували Гоголь і Толстой, що вони прогулювалися парком, милувались його красою. Зокрема, ветеран війни і праці й прекрасний оповідач Степан Григорович Любченко (теж уродженець кагарлицької Чорногорки) переказував мені масу історій з минулого — про Трощинського і Черткова, про свого далекого родича Любченка, який працював у Черткова і, звичайно ж, не обминав теми відвідин Кагарлика Гоголем і Тол-
стим.
Олександр Салій першим дав точну відповідь на ці питання. Толстой бував у Кагарлику Тільки ж не Лев Миколайович, а Дмитро Іванович. Не автор геніального роману “Війна і мир”, а директор Санкт-Петербурзького Ермітажу. Він — зять володаря кагарлицьких земель М. І. Черткова. Ну, а про Гоголя, – то тут помилки немає. Микола Васильович був далеким родичем Михайла Івановича Черткова.
Як він працював над книгами? Як добував факти? Як удалося установити істину?
– Крім інших архівів, відвідав я і Санкт-Петербурзький головний архів колишньої Російської імперії, – розповідав Олександр Олександрович. — Працював також у сховищах Пушкінського дому. І там натрапив на численні матеріали, які становлять інтерес для нас, кагарличан. Скажімо, Дмитро Трощинський був при Катерині міністром юстиції, прес-секретарем. Цариця й подарувала йому за заслуги перед «отечеством» Кагарлицький маєток.
Олександр Олександрович – цікавий співбесідник. Тримає в голові масу прізвищ, дат і фактів. Зовні нічим не відрізняється від земляків. І взагалі він – людина надзвичайно скромна. Мешкає в Києві, але часто приїжджає додому й трудиться на своєму обійсті на Чорногорці. Змурував там поряд із старою батьківською нову хату. Стару хату залишив як пам’ять про дитинство, про рідних.
А над чим письменник працював далі? Темі своїй не зраджує — взявся за вивчення історії інших міст Київщини, зокрема Богуслава. Побачила світ його нова праця про історію і сучасність цього міста. Книга так і називається “Богуслав: історія і сучасність”.
У даний час готує до виходу в світ книгу про Гоголя, його перебування в Одесі й в Кагарлику.
Побажаймо ж ветеранові журналістики, письменнику, невтомному досліднику минувшини нових задумів, творчих успіхів і здоров’я.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна