«Я кайфую від своєї роботи», – вчителька початкових класів СШ №7 Надія Довгань

Цього тижня в Україні святкують День працівника освіти. «Трибуна Броварів» підготувала серію матеріалів із броварськими учителями, історії яких варті уваги. Сьогодні ми познайомимо вас із Надією Довгань, молодою вчителькою початкових класів із 7-ої школи. Про вибір професії, цікаву практику в Німеччині, способи підготування до уроків і утримання уваги учнів, а також про ставлення до реформ в освіті, читайте в нашому сьогоднішньому інтерв’ю.

«Молода і перспективна вчителька початкових класів», – саме так охарактеризувала педагога Ольга Жигулова, директорка 7-ої школи нашому журналісту. Надія Довгань працює в Броварах лише 5 років, уже встигла випустити один клас і цьогоріч знову взяла собі на виховання першачків.

Учениці Надії Довгань у 7-ій школі

Як розповідає Надія Довгань, родом вона з Миколаєва, але більшість літ жила в Славутичі, 6 років тому родина переїхала у Бровари. Життя в Славутичі не пов’язане із роботою батьків на ЧАЕС, як можна було би подумати. Надія – сирота, яку виховували без мами й тата. Однак, свою майбутню професію, прямо дотичну із вихованням дітей, вибрала не свідомо, а випадково. Та вже згодом полюбила її усім серцем.

Пані Надіє, як у вас народилася ідея стати вчителькою, вступити в педагогічний коледж?
Я не знаю… Я не хотіла бути вчителем, і спочатку я вступила до Чернігівського залізничного коледжу на спеціальність «машиніст-провідник». Потім моя подруга їхала до Богуслава вступати в «педагогічний». І так за компанію… Вона каже: «Бери документи, а раптом, можливо…» Вона не дуже гарно навчалася в школі, і я подумала, як вона взагалі може туди вступати, з такими оцінками. Ну і якось… вчителі ж все знають. І я за компанію – абсолютно випадково. І, чесно кажучи, курсу до 3-го я, напевно, навіть не думала, що взагалі працюватиму за цією спеціальністю. Я просто хотіла поїхати подалі від дому. Вік якраз такий підлітковий, коли хочеться свободи.

Надія Довгань

Я вступила [до Чернігівського залізничного коледжу, – ред.], але паралельно можна було здавати в декілька закладів документи. І я подала. Після вступу в «педагогічний» просто забрала свої документи із коледжу  і поїхала навчатись у Богуслав – 5 років, чудових, гарних. Просто чудовий заклад, шикарні базові знання. Тут я отримала спеціальність «учитель початкових класів і вихователь дошкільної установи» – бакалавр. Потім, у 2007 році, я поїхала працювати. У 2012 році зібралася вступати в університет у Чернігові. Але склалась така можливість поїхати на практику в Німеччину, і я проміняла навчання, скажімо так, на практику в школі. А закінчувала магістратуру, вже коли пішла сюди працювати. І Ольга Андріївна [Жигулова, директорка 7-ої школи, – ред.] наполягла: «Молодий спеціаліст. Чому б іще не піти і не довчитися?». І вже під керівництвом Ольги Андріївни я закінчила магістратуру в Переяславському «педагогічному» за спеціальністю «молодші класи, англійська мова».

Тобто усі ці 5 років, які ви тут учителюєте, ви ведете початкові класи?
Я випустила цього року 4-ий клас і набрала «першачків».

Разом із класом

Про практику в Німеччині цікаво. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.
Я, як дитина-сирота, їздила в Німеччину в родину. І потім, коли я вже працювала, ця родина запропонувала мені як педагогу пройти практику. Вона не довго тривала. Це – шикарний досвід – ціле літо провести в Німеччині, у школі. Кузина працювала там, і вона запропонувала ціле літо провести в школі. Місяць я була в 1-му класі, весь інший час – у різних класах.

Цікаві досліди. Учительська практика в Німеччині

Я мала можливість подивитися і середню, і старшу їхню школу. Цікаво. Багато чого звідти взяла. Там був цікавий клас. Ми зараз впроваджуємо інклюзію. У них у 2012 році це вже було: здорові дітки разом із хворими – там два кабінети, які мають суміжні двері. Навчання окремо. А от уся виховна діяльність, відпочинок проводяться разом. Здорові діти годують дітей, забирають їх на прогулянку.

У нас тоді про це ще не говорили. Дружина колишнього президента, Петра Порошенка, впровадила інклюзію в освіті. У нас тепер кожна школа має можливість навчати інклюзивно дітей. Раніше були реабілітаційні центри. Навіть у нас у Славутичі такий був, де дитячий будинок мав одну групу, де перебували дітки з родин, не сироти, їм проводили реабілітацію.

Як ви оцінюєте зміни в освіті, які відбувалися протягом останнього часу і відбуваються зараз?
Швидше як позитивні. Ви знаєте, я скажу так: людина, яка хоче працювати, буде працювати за будь-якої реформи. Ця реформа дала гарне забезпечення, ми маємо з чим працювати, у нас є техніка, роздатковий матеріал. У цьому плані, звісно, тільки позитивне. Є якісь, на мою точку зору, речі, які б я не змінювала. Тому що нам не потрібно брати й запозичувати абсолютно все. У нас є багато свого гарного. Весь світ захоплюється тим, що ми такі всебічно розвинені. Навіть німці – вони не пристосовані, вони не стресостійкі. Наші люди набагато розумніші. Я бачила це і за підготуванням тамтешніх дітей. Їхні діти слабші за наших. Ми даємо набагато більше і ширший кругозір… Знаєте, як кажуть: «Якщо ця квітка росте в тропіках, не факт, що коли ми привеземо її до нас, вона буде так само гарно квітнути». Не все, що ми беремо, десь у когось помічаємо, воно гарне. Але, загалом, мені подобаються зміни, які відбуваються. Вони дали нам, учителям, більше свободи.

Спортивні заняття. Участь беруть не лише учні

Про підготування до уроків. Звідки черпаєте інформацію? – Інтернет чи лише посібники і підручники?
Взагалі зараз дуже багато з інтернету беруть, адже є багато класних програм, які дозволяють показувати 3D-об’єкти та інше. Звісно, обов’язково знадобиться методична література. Має бути методична якась база. Це не може так «з бухти-барахти» – в тебе має бути розплановане, інакше ти просто не будеш виконувати програму, яка в тебе є. Але буває таке, що ти спланував собі одне, а посеред уроку відбувається якась подія або якийсь емоційний сплеск у дітей, коли урок повністю перекручується, перевертається. І ти собі думав, що буде ось так, але потім… Ми раз вивчали материки… – там у нас були просто доповіді, але діти самі запропонували… Ми вирізали з трьох ватманів материки, розклали їх, почали їх розмальовувати, заселяти ці материки, вирізаючи для них тварин, і доповіді вже про них розповідати. Тобто, мало бути зовсім по-одному, тому що це 4-ий клас, це вже дорослі діти, ти вже майже з ними не граєшся, а більше працюєш. Але діти коригують дуже сильно. Навіть того року ми робили казку на новий лад. Я скачала з інтернету. Але потім на виході в нас вийшов зовсім інший продукт. Тому що, коли роздавали слова, почали обговорювати, скидати якісь фрази сучасні, пісні, фішки, і в нас вийшла казка, якій більш ніде немає аналогів.
Як ви утримуєте увагу дітей? Я знаю, це дуже складно, особливо для початкових класів.
Я не знаю. В мене нема якогось секрету. Я сама дуже відкрита. Діти, напевно, відчувають – ми з ними на одній хвилі. Я, наприклад, не наполягаю, щоби діти вставали. У нас нема таких диктаторських стосунків. Ми спілкуємо вільно. Дитина може висловити свою думку, навіть якщо вона різниться від моєї. Напевне, я якимось своїм досвідом «беру», розповідаю їм цікаві історії. Вони дуже люблять, коли десь, у якусь хвилинку, коли вони відпочивають, вони: «Ну а як ви в дитинстві?», «Що ви робили?», «Де ви бачили?»… Якийсь свій власний досвід, який просто ставить на їхній рівень, і вони ставляться до мене більш як до педагога-друга і партнера, ніж до педагога-диктатора.
Напевне, фінальне запитання. Якби ви могли вернути час назад і щось змінити, зокрема у вашій професії, чи пішли би ви якимось іншим шляхом?
Ні. Я кайфую від своєї роботи. Я рада тому, що маю таку роботу. Я тільки хотіла б, щоби нам фінансово… [сміється] більшу зарплатню платили. Все. Абсолютно я би не хотіла міняти професію. Вона багатогранна. У мене є період, коли я працювала нянею з дитиною – ти по-різному себе поводиш, можеш і тут. Потім, якщо педагог вичерпав себе у школі, він може викладати… Це така безсмертна професія. Ти можеш рухатися. Не обов’язково сидіти на місці.

Читайте також: «Мій учень – призер Міжнародної олімпіади з географії», – учителька гімназії Ольга Кислова

Спілкувався Дмитро Карпій. Фото – Дмитро Карпій та з архіву Надії Довгань

Джерело: Трибуна Бровари