Напутнє слово ветерана

Багатьох, хто народився після війни, вже немає у живих, а тих, хто воював в той час, залишилося дуже мало. У Кагарлицькому районі нині проживає лише 8 солдатів Перемоги. І 92-річний кагарличанин Іван Литвин – один із них.
Сьогодні він живе з дружиною. У його будинку – дуже просто, але затишно. У такому солідному віці Іван Петрович зберігає дивовижну ясність розуму, пам’ять, мужність і почуття гумору. Незважаючи на хвороби, він не дозволяє собі ні в чому допомагати. Весь час примовляє «я сам», і змушує всіх рахуватися зі своєю самостійністю.
Іван Петрович народився у лютому в Кагарлику у 1927 році. Зовсім юним його застала страшна звістка про початок війни. Чотирнадцятирічному хлопчику доводилося допомагати матері по господарству, а після окупації німців цілими днями трудитися до безтями на косовиці, а взимку розвозити полями гній.
У Збройні сили його призвали у 1944 році. Спочатку разом із однолітками проходив військову підготовку під Москвою, а згодом був направлений у військову частину в Румунію. Там і зустрів Перемогу.
Після війни служив водієм у військовій частині на Житомирщині. І лише 1951 року повернувся додому – у рідний Кагарлик.
Майже все своє життя пропрацював слюсарем у Кагарлицькому цукровому заводі.
– У армію я пішов у 44-му, – розповідає ветеран, – коли війна вже завершувалася. Втім, я йшов служити з гордо піднятою головою і з завзяттям, аби помститися. Нині ж нікому не бажаю відчути той гіркий присмак війни. Навпаки, молодому поколінню бажаю, перш за все, поважати батьків, працювати, жити по закону: чуже не брати, своє берегти. Своє ж – це не тільки матеріальне багатство, а й душевне, людське.
Молода людина повинна визначити для себе, що їй подобається: чи музика, чи вірші, чи, можливо, спорт…
Головне, будьте такими, якими ви є, але зберігайте честь і гідність. Будьте порядними. Гроші – це не найголовніше в житті. Якщо так житимете, тоді буде спокій у вашій душі і радість. І знаходьте завжди точки дотику з ворогами. Чому? Тому що можна посваритися на все життя і воювати, вбиваючи одне одного. А треба знаходити шляхи мирного співіснування.
Ми йшли на війну зовсім молодими, багато наших родичів і друзів полягли на полях жорстоких битв. Важко описати всіх тих нещасть, яких зазнав наш народ за ті роки.
Я хочу, щоб наша молодь росла героями, але не героями війни. Країні потрібні мирні герої, які зроблять її процвітаючою. Працюйте на благо Вітчизни чесно і самовіддано!

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна