Отець Михайло: «Люди ходять до церкви, але у більшості немає християнської стриманості, радості за ближнього, мало терпіння і багато заздрості»

28 липня Україна відзначатиме 1031 річницю від дня хрещення Русі-України. Цього року свято буде особливим для українського духовенства, адже вперше його відзначатиме автокефальна Православна церква України, вперше в Києві буде проведений хресний хід об’єднаної церкви України.

Первозванного. За переказами, він жив на київських горах, та провів перше хрещення ще до князя Володимира. Історія донесла до нас пророцькі слова апостола про ці землі: «тут засяє благодать Божа і буде побудовано багато церков».

Бориспіль також відзначає це свято. Так у середу в міській раді відбулась Всеукраїнська науково-практична конференція «тут засяє благодать Божа і буде побудовано багато церковДуховність — шлях до майбутнього». Також у неділю, 28 липня відбудеться урочистий молебень за Україну біля пам’ятника Великому князю Володимиру за участі релігійних конфесій міста.

Із нагоди події «Вісті» запитали у отця Михайла, священника Свято-Миколаївського храму — наскільки велике її значення, та чи може церква впоратися із агресією та роз’єднаністю в суспільстві.

— Після хрещення Київська Русь перестала сприйматись як дика язичницька країна, що дозволило увійти в родину європейських християнських країн.
Зараз значення цієї історичної події не зменшується. Святкуючи, ми підтверджуємо прагнення до єднання із західним християнським світом. Це вказує на те, що, не дивлячись на десятиріччя атеїзму за часів Союзу наша духовність не зникла.

Ми знаємо, як наші сусіди намагаються переписати історію. Навіть говорять, що хрещення відбувалось не в Києві, а в Херсонесі. Навіть пам’ятник поставили в Москві князю Володимиру. Але ми знаємо правду. Із Греції, з Візантії священники везли книги. Навчали наших пращурів писемності. Тобто ця подія дала поштовх розвитку освіти та культури Київської Русі. Можна згадати і бібліотеку Ярослава Мудрого.

У середині XVI ст. Україна, будучи християнською, відсилала своїх людей за кордон не навчатися, а навчати. Тобто рівень освіти тоді був визнаний у світі. Такий розвиток дало об’єднання духовних шкіл.

— Зараз, не дивлячись на начебто відродження духовності, в суспільстві великий ступінь агресії, з чим церква пов’язує це?

— Зараз всі себе вважають віруючими. Ви бачите кількість людей, які відвідують богослужіння на великі свята. І разом із тим мала б зростати духовність, але цього не бачимо. Є церкви, але в людей немає християнської стриманості, вміння радіти за ближнього. Тут ми ще пожинаємо плоди атеїстичного виховання. У людей відсутні християнські чесноти. Віри, надії, любові нам бракує.

Терпіння бракує — це бачимо за кількістю розлучень в родинах. Любов довго терпить — говорить апостол, але терпіння бракує. Радості бракує, я про це говорю на проповідях. Замість того, аби порадіти за людину, яка обійняла якусь посаду, чи досягла інших успіхів в житті, люди починають заздрити. У суспільстві немає, на противагу гріху заздрості, чесноти радості.

Агресія є, і ми повинні про це говорити, адже це відображається і на сімейних стосунках і найстрашніше — на вихованні дітей.

— Щодо виховання. У вас діє недільна школа, як ви оцінюєте її вплив на діте?. Чи може вивчення християнських цінностей зменшити агресію в суспільстві?

— Думаю, так. Зрозуміло, що не всі діти, які відвідують недільну школу, стануть ревними християнами чи приймуть сан. Але зерно, яке посіяне тут, обов’язково дасть сходи. Діти, які ходять до нас — із різних шкіл міста, з різних мікрорайонів, а ми їх об’єднуємо. Принаймні половина наших учнів є як апостоли маленькі, бо вони приходять додому і говорять про те, що почули тут. Десь половина батьків цих дітей не відвідують богослужіння, але приводять дітей, бо розуміють, як це важливо.

Ось, наприклад, у нас був один вихованець, який від початку заснування недільної школи відвідував її. І в школі вчителька запитала маму: що ви зробили з дитиною? Він змінився, став спокійнішим. Таких прикладів багато.

— Чи впливають на зростання агресії напружені стосунки між різними конфесіями? Конкретно між Православної церквою України та Українською православною церквою Московського патріархата?
— Звичайно, це відбивається на людях. Але ми повинні пам’ятати одне — Господь казав, що побудує Церкву. Не церкви, а Церкву, єдину. Зараз намагаються розірвати тіло Христове, цю церкву. Але Господь сказав, що побудує Церкву і силам пекельним її не здолати. Тому є церква, яка піддається гонінням, навіть всередині — це правда. Але розділення не стільки церковне, скільки політичне.

На рівні духовенства нижньої ланки, на рівні вірян менше агресії. Я підтримую зв’язки із деякими священниками Московського патріархату, ми спілкуємося. Але є політичні впливи на людей і не завжди священник може цьому протистояти. Проте ми намагаємося з Божою поміччю це робити.

— Відомо, що в Борисполі, священники різних церков спілкуються і відвідують богослужіння один в одного. Річ іде про ПЦУ, Греко-католиків та Римо-католиків. Чи можна сказати що цей проект церков направлений проти подолання агресії в суспільстві?
— На Пасхальні, Різдвяні та храмові свята ми відвідуємо богослужіння, ходимо один до одного, так. Звісно, в нас немає євхаристного єднання, ми разом не причащаємося, але беремо участь у богослужіннях. Тобто ми стоїмо у вівтарі, слухаємо богослужіння і маємо змогу привітати парафіян іншої церкви. Звернутись до них з проповіддю, цього ніхто не забороняє і це добре. Це людей об’єднує. Цього хочуть. Бо важко віруючим дивитися на роз’єднання.

— Ваша церква приєдналась до проекту запровадження системи духовних капеланів в Збройних силах України? Як оцінюєте цей проект?
— Оцінюю позитивно. На жаль, певного інституту капеланства ще не створено, але кроки зроблені. Воно зародилося, бо була потреба в цьому. Коли священники їхали на схід України, де розпочалися бойові дії, везли допомогу і надавали духовну підтримку. Ми знаємо, що великий стрес у бійців, коли вони бачать загибель своїх побратимів. І тут священник повинен опікуватися душами людей та надавати їм підтримку. Ми молимося за воїнів, щоб Господь зберіг їх від смерті. І ми бачимо, що багато людей, які були невіруючими, там увірували та приймали хрещення.

Вітання з нагоди свята: «Дорога громадо! Дорогі брати та сестри! Вітаю з прийдешнім святом. Вірю, що ми об’єднаємося в єдину церкву, на противагу всім спробам нас роз’єднати. Вірю, що в України запанують мир, злагода та єдність. Це принесе нам як духовне, так і економічне і політичне зростання. Божого благословіння вам і янголів-охоронців у ваші оселі. Слава Ісусу Христу!»

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама