Народні ляльки та традиції лялькарства: у Бориспільському музеї триває виставка сучасних майстринь
У Бориспільському державному історичному музеї проходить виставка ляльок сучасних майстринь. «Вісті» теж завітали на неї — щоб не тільки подивитися, а й дізнатися, чим бавилися наші бабусі й прабабусі, якими були традиційні українські іграшки та хто й навіщо відтворює їх зараз.
Екскурсію виставкою журналісту провела Олена Кравчун — бориспільська майстриня, очільниця відділу народного мистецтва Спілки майстрів Борисполя та викладачка гуртка народного мистецтва Центру туризму та краєзнавства учнівської молоді.
Традиційна народна лялька — проста та «швидка»
Головними експонатами виставки є ляльки майстринь Бориспільщини — як традиційні, так звані мотанки, так і сучасні ляльки, теж зроблені вручну. За словами Олени Кравчун, більшість із них виготовлено майстринями та жінками, що приходили на заняття та майстер-класи у Школу майстрів. Серед них є як ляльки, вдягнені в одяг зі складними елементами одягу (наприклад, із нанесенням малюнку за старовинною технікою вибійки) та прикрасами, так і найпростіші, зроблені за тією традиційною технікою, що існувала здавна.
«Насправді така лялька робиться (мотається) дуже швидко, за півгодини її можна зробити та вдягти (за наявності матеріалів), — пояснює майстриня. — Одяг теж робиться дуже просто, адже, якщо придивитися, він не шитий – це теж намотані на ляльку прямокутники та трикутники тканини. Просто треба знати, як їх усі скомпонувати. Плюс намотаний на обличчя хрест. Тому традиційна українська лялька — це насправді була дуже проста іграшка. Дитину завжди треба було чимось забавити, і це був найшвидший варіант із підручних матеріалів.
Пригадую один випадок, коли під час навчання в інституті мою доньку гляділа мама. Якось приїжджаю до неї, а мала грається невеличким немовлятком, змотаним із носовичків та з намальованим кульковою ручкою личком. Тоді мені навіть у голову не прийшло розпитати в мами більше про те, хто її навчив робити такі ляльки, чи гралася вона сама такими в дитинстві, лише подумала, що треба буде привезти мамі нормальних іграшок, щоб наступного разу дитині було чим гратися. А от коли вже у мене були власні онуки, і ми всі великою родиною жили в одній хаті, пригадала це мистецтво. Дівчатка не ходили у садок, адже завжди було кому за ними дивитися. Але вони часто хворіли і тоді вимушені були сидіти вдома. То я їм, було, понамотую отаких ляльок-немовлят, дід намалює личка, і вони граються. Тому лялька-немовля — це найперша народна лялька, відома всюди. У нас є майстриня Олена Хайнюк із села Любарці, де вона якийсь час працювала завклубом та шукала сліди народної ляльки. За її словами, саме про ляльку-немовлятко найчастіше говорили старожили, пригадуючи своє дитинство».
«Лялькові» забобони
На виставці є і оригінальна цікавинка — колекція ляльок, створена на основі досліджень та праць українського мистецтвознавця Олександра Найдена. Її виготовила майстриня Тетяна Цівун.
«Олександр Найден почав досліджувати іграшкову культуру в Україні ще у 60-х роках минулого століття. Зі своєю дружиною Людмилою Орловою вони мандрували по всій Україні в пошуках народних ляльок. Їх колекцію започаткувала лялька, знайдена у 1968-му році в с. Думанці, а результати своєї праці етнограф виклав у великій кількості монографій та кількох книжках, серед яких найбільш відомі — «Українська народна лялька» та «Парадокс української ляльки». Саме за цими працями наша майстриня пошила і змотала копії ляльок, які знайшли Олександр Найден із дружиною у своїх експедиціях. Крім того, вчені опитали багато жінок (найстаріша з яких була 1898 р.н.), що продемонстрували технологію виготовлення тієї чи іншої ляльки та особливості її оздоблення. Зараз модно розповідати, що мотанку не можна ні в якому разі шити голкою, що вона священна тощо. Насправді лялька могла як мотатися, так і шитися, десь їй малювалося обличчя, десь замість нього наносили хрести — чорні чи кольорові, а десь узагалі його не робили.
Перші ляльки були без рук, пізніше, коли з’явились такі можливості, їм почали пришивати руки. Волосся також пришивали. Зараз жінки часто оточують ляльку загадковим ореолом та забобонами, як-от не можна малювати очі, потрібен лише хрест на обличчі для того, щоб до ляльки не перейшла чиясь душа тощо. Але лялька не завжди несла якийсь сакральний сенс, часто це була просто іграшка, щоб забавити дитину, не більше. Коли я лише починала займатися лялькою, теж знаходилася під впливом таких забобонів. Боже збав було взяти голку, щоб щось десь закріпити чи пришити. Потім почала спілкуватися із іншими майстрами та дослідницями народної творчості та лялькарками і зрозуміла, що все набагато простіше. Ми наділяємо речі минулого якоюсь таємничістю з однієї простої причини — бо нам не зрозуміти життя людей минулого. А насправді воно було набагато простішим і відкритішим», — пояснює Олена Кравчун.
Коняка-розбишака, будиночок з традиційним бориспільським обрамленням вікон та інші цікавинки
Привертає увагу відвідувачів і композиція на різдвяну тематику — будиночок з ляльковими людьми біля нього.
«Це композиція мого авторства «Коляда йде», — розповідає майстриня. — На ній представлено 12 персонажів за числом місяців у році. П’ятеро господарів (у тому числі дитинка) і семеро колядників. Орнамент обрамлення вікон — традиційний для Борисполя минулого, такі вікна ще досі можна зустріти у старих повоєнних будинках. А якщо заглянути у віконечко хатинки, можна побачити там розмальовану піч».
На виставці представлені і інші ляльки Олени Кравчун. За її словами, одна з робіт навіяна картиною видатного українського художника Миколи Пимоненка «Зустріли земляка». На ній жінка тримає під кожухом дитинку. І вона настільки цікаво виглядала, що майстрині захотілося виготовити таку ж ляльку.
Крім уже згаданих, на виставці також представлені ляльки Людмили Астаф’євої, яка ще й власноруч виготовляє для них одяг, прикраси та аксесуари-гердани.
В’язаних ляльок виготовляє молода майстриня з Іванкова Марина Плієнко. Ляльки із кукурудзи, оздоблені травами, зроблені Ніною Бахмут із бібліотеки-філії Будинку культури. Є й кілька інших ляльок із природних матеріалів — авторства майстрині Катерини Коваль, та обереги з рослин Світлани Бятець.
Сучасні ляльки виготовлені Лесею Петрусь із Борисполя та Анею Бойко із Лебедина.
Крім ляльок, на виставці представлені ще й деякі інші іграшки — скриня, коник-гойдалка, рушниця, шабля. Усі ці «хлопчачі» іграшки зроблені членами родини Кравчунів. «Дерев’яна скриня колись була виготовлена для нашої внучки її татом, щоб зберігати іграшки. Коня зробив нашому онуку Тарасу його хрещений, а шаблю й рушницю — дід. У діда козацьке коріння, і Тарас у дитинстві дуже захоплювався темою козацтва, любив читати книжки про них, особливо казки Сашка Лірника. Була там в одній із казок пісня «Гей, була в мене коняка, ще й коняка-розбишака». Саме вона надихнула на створення конячки-гойдалки. Потім, після Тараса, нею користувалися й інші наші онуки. А як доповнення до коника-гойдалки на виставці представлені ще й коники із трави, ниток та джута», — розповідає Олена Кравчун.
На жаль, ні серед музейних експонатів, ні на виставці немає жодної дійсно старовинної ляльки, що збереглася з давніх часів — до того, як почалося масове виробництво іграшок із сучасних матеріалів. «Дуже хотілося б знайти на Бориспільщині або давню іграшку, або хоча б якусь бабусю, яка б показала, які ляльки колись робили з клаптиків та підручних матеріалів саме у нашій місцевості. Якось мені показували ляльку з носовичків, яка робиться дуже швидко, буквально за хвилину. Показували також гру «Лялька Сулейман», коли хусточка намотується на два пальці і потім виходять ніжки й голова і лялька може «ходити» та «танцювати».
Народні іграшки та ігри, співи, віршики — це все, чого позбавлені сучасні діти. Зовсім повернути минуле ми не зможемо, але ми можемо хоча б показати дітям, яким було минуле та дитинство їхніх бабусь та дідусів та більш далеких предків. Приємно, що на виставку приходять не лише дорослі, а й приводять дітей, які можуть взяти в руки іграшку, роздивитися її, погойдатися на конику чи погратися дерев’яною шаблею. Сподіваємо, що виставкою ми привернемо цікавість до нашої Школи майстрів, і у нас з’являться майстри, які вміють виготовляти інші види іграшок — наприклад, із дерева, глини тощо», — підсумовує Олена Кравчун.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама
