Валерій Мартишко: «Я йду захищати свій народ»

Валерій Іванович Мартишко із тих, кого колись називали «сіллю землі»: людина чесної праці, людина-трудар, справжній господар на своїй землі.

До Верховної Ради Мартишко йде як кандидат від Аграрної партії України за 98-м виборчим округом. Його роздуми — про наболіле та те, що спонукало погодитися йти на вибори, яким чином буде відстоювати інтереси України, а ще — які важливі речі та думки він хотів би донести до виборця.

«Моя українська справа»

— Коли мене питають, навіщо я йду до Верховної ради, я відповідаю просто: йду захищати свій народ. Для когось ці слова здаються пафосними, але це моя суть і моє гасло. Принаймні, це те, чим я займаюсь уже протягом багатьох років. До усвідомлення такої ролі я прийшов 15 років тому, коли почав серйозно вивчати історію. Колись жив в Україні Євген Чикаленко — аграрій та поміщик, відомий тим, що протягом багатьох років випускав газету «Рада», сам і фінансував її: він пропагував державу Україна, і саме земля дозволила йому це робити, дала фінансові можливості. Ця його праця була надзвичайно важливою — вона створила передумови, щоб Микола Міхновський пізніше в Харкові на зібранні сказав, що Україна — це незалежна держава. Для мене це дві історичні особистості, які дають приклад, як треба жити. Міхновського чекала сумна доля, а Чикаленко закінчив життя в еміграції, без статків, пожертвувавши Україні себе. Ще в 1907 році він дав можливість селянам купити землю, створивши земельний банк, що надавав позики. Він ще тоді розумів, що громада сильна тоді, коли вона економічно розвинута. Він називав свою справу — і пропагування українства, і розвиток економіки через підтримку селян — українським рухом. Я її називаю «моя українська справа». Так праотці українства вплинули на моє світосприйняття та позицію.

Хліб — всьому голова

— Любити свою державу і народ таким, як він є, для мене природно та беззаперечно. Це — як любити матір. Допоки кожен із нас не буде ставитися до України, як до матері, до свого двору, до хати, до особистого — не станемо відповідальною та заможною нацією.

Нашу національну свідомість формує в першу чергу освіта та культура, тому ці два напрямки будуть основними в моїй діяльності. Але є іще дещо головне. Що б не сталося — веселе чи сумне — в Україні перед усім несуть хліб, який усьому голова, це українська святиня. Кажуть, як буде хліб, буде і пісня. А щоб був хліб, треба щоб було його де вирощувати, на землі. Зараз багато розмов про те, що села українські зникають. Вчора був в селі Дем’янці, яке бере свій початок із 1125 року. Задумався — проіснувавши тисячу років, як вони можуть зникнути тепер? Це не вкладається в голові. Взаємопов’язаність існування на своїй землі якраз є перед усім — перед культурою і перед освітою.

Маємо жити по совісті

— У селах не хочуть чогось неможливого — а елементарних людських умов: щоб ходила маршрутка, був лікар, були дороги, не закривалися школи. Якщо в селі закривається школа — це передумова для його зникнення. Без втручання держави багато речей не зробиш. Ніхто не тікатиме із села, якщо буде робота, перспектива, умови для життя. Навпаки, ті, хто поїхали на заробітки — повернуться. Все можна зробити, якщо є бажання, але ті хлопці, що зараз в Раді, очевидно, такого бажання не мають.

У яке село не заїдеш, перше, що просять для молоді — відновити чи відремонтувати клуб. Бабці теж мають прохання — нам багато не треба, аби фельдшер приїздив хоча б раз у тиждень. Це їх за що так покарали? Це ж знущання. Яка телемедицина, якщо у бабусі руки трусяться і вона кнопку натиснути не може? Це треба не мати совісті й бути відірваним від реальності, щоб таке пропонувати. Вони все життя віддали селу, працювали тяжко на фермах, у польових бригадах, були статними і гарними жінками. Вони і зараз не втратили свого обличчя, тримаються достойно, то чому ми намагаємося їх принизити, забравши навіть сільського фельдшера?

Багато фермерів-аграріїв зараз за свій рахунок утримують та відновлюють ФАПи, приймають лікарів на роботу та платять їм зарплату, бо медик у селі має бути. Ще й за свій рахунок закупають ліки першої необхідності. Аграрії в Любарцях, Мирному, Процеві, інших селах самостійно забезпечують соціальний розвиток села, бо крім них — нікому, людям немає звідки чекати допомоги. Бабуся, у якої згорів дах на хаті, чоловік, що помер, і якого нікому та ні за що поховати — хто це зробить? Хіба можна взяти на себе відповідальність за долю людини, не надавши допомогу? Як потім жити? А розчистка доріг узимку — дорожні служби виграли тендери, але не доїжджають. І ми беремо техніку і чистимо. Маємо жити по совісті: якщо є можливість заробляти на землі копійку, то треба ділитися з людьми, які живуть поряд. Ще в Писанні сказано: «більший за вас буде вам за слугу». Так і повинно бути. Я хочу дожити до того часу, коли в Україні буде не винятковістю, а правилом хорошого тону — займатися благодійністю і допомагати. Якби всі заможні люди віддали десятину на користь народу, ми змогли б вирішити всі комунальні та соціальні питання.

 «Тестування себе політикою пройшов, будучи депутатом Бориспільської міської ради». 

Про Аграрну партію та піар

— Ходять різні розмови навколо Аграрної партії, тому хочу трохи спростувати чутки. Михайло Поплавський не очолює партію — він очолює список. Він людина відома, а до того ж аграрій — у нього 3000 га земель, худоба, магазини еко-продуктів, і найголовніше — він зробив зі свого села квітку. Олег Винник — теж свідомий українець. Вони вдвох все роблять для того, аби аграрії мали представництво в Парламенті, популяризуючи партію.

Коли мені кажуть, що аграрії займаються піаром, я відповідаю — їдьте у своє рідне село (село батьків, дідів), відремонтуйте школу, будинок культури, зробіть дороги, відновіть водопостачання, зробіть радіомовлення, освітлення, проведіть та профінансуйте культурні заходи, дітей — а тоді піартеся на здоров’я, ніхто слова не скаже. Так само, коли кажуть про піар на передовій — заріжте п’ять кабанів, купить каву, цигарки, шкарпетки, все, що попросять хлопці — і їдьте піартеся, фотографуйтеся, і не забудьте в фейсбук це викласти, щоб бачили: ви – патріоти. Стільки подяк, як я отримав від бійців — важко заробити та відшукати, і для мене це не піар — а стабільна робота протягом чотирьох з половиною останніх років.

Аграрна партія не має лідера, це політрада таких аграріїів, як я, нас більше 40 осіб. Вони звернулися до мене з пропозицією представляти 98 округ. Бориспільщина знає мене як громадського діяча та депутата міської ради. Переяславщина теж рідна для мене: там я народився і жив, а батько працював головою колгоспу. Я працював у селі, знаю цю роботу та уклад життя. Потім доля занесла мене на прекрасні чорноземи Згурівського району, там працюю вже 17 років. Через Яготин я їжджу кожен день. Як я казав колись, можу опівночі вийти з Борисполя, а під ранок бути під Прилуками, знаю всі навколишні поля та стежини.

Нашою головною особливістю є те, що ми вільні в своїй позиції, бо не представляємо інтереси якогось олігарха. Тому голосуватимемо за те, що посилює суверенітет країни, розвиває її, укріплює армію, що не дасть розпродати землю та знищити село. І будемо підтримувати всіх, хто пропагує такі ж цінності.
Сподіваємося, Аграрна партія зайде в Парламент. Але якщо буде інший Божий промисел — не страшно. Жнива ось-ось почнуться, будемо працювати, як і раніше. Мої брат, син, його син, вся родина — ми працюємо на землі. Програму відродження і розвитку українського села ми вже втілюємо в життя самотужки.

Про аграрний сектор, ринок землі та необхідні зміни для сильної економіки

— Для нас вкрай важливим є прийняття двох ключових законів — Про ринок землі та Про програму збереження українських сіл.

Ринок землі буде, від цього нікуди не подітися, але і людей, і систему треба підготувати до цього. Буде прийнятий виважений закон — не потрібно буде і мораторію. Вважаю, що пріоритетним покупцем має бути сільська громада або держава — аби не ризикувати. Для цього держава має надавати можливість громаді викупити землю, надавши позику. Фермери повинні мати переважне право викупу чи оренди землі, бо вони вклали туди гроші й труд. Якщо буде так — можна не боятися, що землю викуплять іноземці. Закон про землю має бути українським та захищати права українців: адже ми не цікаві нікому, окрім нас самих.

Ще важливою є справедлива оцінка землі, вона занижена як мінімум на 20 %. У Згурівському районі середня ціна 800 доларів за га. Хто буде продавати її за такою ціною? Але, з іншого боку, існує проблема — ті, хто хоче працювати на землі, її не зможуть купити, бо ще не заробили тих грошей, щоб купити її за справедливою ціною. Закон має враховувати інтереси і продавців, і покупців, і громади, і національні інтереси.

Важливо зберегти українську землю для дітей, і зберегти українське село як колиску нації, бо зараз відбувається його тотальне знищення, тому ми пропагуємо прийняття Програми збереження українських сіл. Мають бути впроваджені єдиний податок з гектара і норма про зайнятість населення на 100 га. Тобто, якщо ти обробляєш 100 га, ти повинен забезпечити робочі місця. У мене на 1500 га працює 32 особи, тобто на гектар — 2 особи. У мене є тваринництво, магазин для реалізації продукції. Таким чином, ми виконуємо цю програму, і я хочу, щоб необхідність її підтримувалась на державному рівні.

У селі Аркадіївка Згурівського району продається 16 хат, за безцінь, і ніхто не купує, бо нема роботи. Така ж, або ще більш кричуща, ситуація з іншими селами. Це можна виправити. Аграрії вийшли на європейський рівень, використовують сучасну техніку, збирають високі врожаї. Зарплати доходять до такого рівня, що не буде бажання та необхідності їхати на заробітки у Польщу, адже людина, працюючи в полі, може заробити до 1000 грн на день — це та ж тисяча євро в місяць, яку вона заробляє за кордоном. Але ж людина залишиться з рідними, нікуди не їде.

Це необхідно не тільки для селян, а і для мешканців міст. Якщо аграріям дати доступ до фінансових ринків, в першу чергу вони будуть розвивати тваринництво, переробну галузь (м’ясо, молоко, хлібобулочні вироби), і повезуть все це в місто. Якщо для аграріїв зробити сприятливі умови, внести зміни до податкового кодексу — завтра продукти харчування подешевшають на 20-25%. Люди зараз витрачають на їжу в середньому 70% від зарплатні, це багато. Дайте можливість розвиватися на селі переробній галузі — і завтра ніхто не залишиться голодним.

«Завжди було так — маєш землю, то маєш і волю. А будеш мати хліб — матимеш пісню. У нас є чим пишатися і що захищати. На старій козацькій шаблі є надпис: «Вірність землі і прєданіям». Це —  про суть моєї роботи.

Про проблеми міста, відповідальність та «безробітних», що йдуть в Раду

— Проблеми Борисполя знаю і розумію. Так, нам вкрай потрібна об’їзна — я кожен день їжджу нашими дорогами, і знаю, які вони. Нам потрібна лікарня — там лікуюся і я, і мої діти та внуки. Нам вкрай потрібні нові школи та садочки — менший нещодавно закінчив школу, а онука тільки-но піде. Значна частина бориспільців живе у будинках зі зношеними комунікаціями, і за новим законом вони мають ремонтувати їх. А якщо в будинку мешкають старі люди, а якщо малозабезпечені, як це робити? Навіть якщо мешканці платоспроможні, це складно, адже треба їх організувати, зареєструвати рахунок, це стільки марудної роботи …. Якщо не внести зміни до законодавства, буде катастрофа — труби посиплються. Цим усім потрібно займатися.

Те, що я знаю проблеми міста і району, і живу тут, дає можливість мені діяти правильно, працювати для громади. Якщо я так само стою у пробках чи маю лікуватися у терапії у нелюдських умовах, а онука моя не матиме можливості піти у садочок — це і моя проблема.

Тестування себе політикою пройшов, будучи депутатом Бориспільської міської ради. Думаю, що виконую свій обов’язок достойно. Може, щось не встигаю, але тільки за браком часу. Немає таких людей, що зверталися б до мене за допомогою, і її не отримали б. Звичайно, зараз більше звертаються за матеріальною допомогою — адже в бюджеті коштів на такі справи немає, та й бюджет проїдання став би шляхом в нікуди.

Я вважаю себе чесною та відповідальною людиною. Тому я хочу, щоби той, що вкрав, сидів у тюрмі. А ґвалтівник отримав смертну кару. Закон мають виконувати всі. Я його виконую — мають виконувати всі. Я плачу податки — і мають платити всі. Люди, які нажили майно нечесним шляхом, повинні подати нульові декларації, мовчки сплатити 20% та далі жити спокійно — через це пройшли всі цивілізовані країни. Може, потім вони почнуть відбудовувати промисловість, а не вкладати гроші в картини та машини.

Я з цікавості прочитав біографії людей, що хочуть іти до Верховної Ради. Мене вразило, що мало не половина з них тимчасово не працюють. А за що вони роблять поліграфію, заправляють машини, за що організовують зустрічі з виборцями, маючи задекларованих 37 тисяч гривень? Невже вони думають, що люди дурні та наївні? Так само і в місцевій раді. Ні для кого не секрет, що є депутати, які ніде не працюють, не мають бізнесу, як же вони на життя заробляють? Якщо він нічого не створив, не дав робочі місця навіть на маленькому рівні — то що він може зробити у Парламенті? Я підприємець і декларую свої доходи, бо прийде час — я маю купувати землю. Який сенс жити, якщо весь час брехати іншим і собі?

Через таких нечесних політиків у людей упереджене та презирливе ставлення до всіх кандидатів. Наведу приклад: коли я в селі даю концерт, виступаю з поезією чи піснями, людей повна зала, навіть зі своїми табуретками приходять. А коли дізнаються, що виступ кандидата у ВР — ледве півзали набирається. Думаюсь: о, і цей вже такий, грошей хоче.
Моє захоплення поезією дає можливість відчувати ситуацію, проявити емоції, показати щирість. Немає іншого методу достукатися до людей, аніж бути відвертим та чесним. Я не виступаю з папірцями, не веду себе як типовий чиновник на зустрічі, бо я така ж людина, як і всі. І я не приховую, що веду передвиборну кампанію — я не іду сам, я представляю партію. Ми платимо і за організацію зустрічей, і за поліграфію, і за газети, і за промо-ролики. І це нормально, бо ми ці гроші чесно заробили.

Я не просто кандидат — я представник людей, за мною стоять сотні і сотні аграріїв — від тих, хто обробляє 5-10 га, до тих, хто обробляє їх тисячі, — та селян. Їхні прагнення прості — мати майбутнє.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама