Вісник Кагарличчини — Доки світанками сонце встає

Кожного року 22 червня ми в День скорботи схиляємо голови, вшановуючи пам’ять жертв Другої світової війни в Україні. Напередодні у великій залі адмінбудівлі Кагарлицької районної ради з цієї нагоди відбулися жалобні заходи, в яких взяли участь керівництво району та міста, голови сільських рад, представники установ та організацій, громадськість Кагарличчини. З вуст аматорів сцени лунали поетичні твори та пісні на воєнну тематику. Виконувачка обов’язки директора Кагарлицького районного історико-краєзнавчого музею Валентина Віценко розповіла, про те, як війна чорним вихором пройшлася по нашій малій батьківщині. До Меморіалу Слави загиблим воїнам в Кагарлицькому міському парку було покладено квіти.

Далі ми наводимо виступ Валентини Віценко під час заходу.

Весна 1941 року почалася щедрими дощами, теплими сонячними днями. Стояли зоряні ночі. Випускники Кагарлицьких шкіл зустрічали схід сонця після випускного вечора. Та ранкову тишу порушив далекий грім. Потім ще і ще… Мабуть буде гроза? – подумав дехто. Та це почалася гроза, але не та, що оновлює землю. Це почалася війна.

О 14 годині дня 22 червня 1941 року кагарличани дізналися про напад гітлерівців. На шостий день до Кагарлика почали прибувати перші евакуйовані сім’ї із західних областей України. В Кагарлику також почалась евакуація на схід України техніки, худоби. Повним ходом ішла мобілізація людей на фронт. Райвійськкомат готував людей для формування військової частини 25-ї Чапаєвської дивізії, яка формувалася в селі Яреськах, що на Полтавщині. Відправкою людей на фронт займався військкомат, а евакуацією матеріальних цінностей – перший секретар РК КПУ Михайлов Федір Михайлович.

Треба було все вивезти цінне, заховати або й знищити, щоб нічого не залишити ворогові. Під кінець липня механізована колона з 95-ти тракторів з причепами та 200 механізаторів вирушили з подвір’я Кагарлицької МТС. В цей час йшла боротьба за Київ. Та після 74-х днів оборони місто було здане. І 3 серпня ворог ступив на Кагарлицьку землю. Почалися чорні дні тимчасової фашистської окупації.

На полях між селом Жовтневе та хутором Зелений Яр зав’язався жорстокий бій ворога із загоном Київського комсомольського десанту. Били важкі кулемети і міномети. Загинули в бою 42 десантники, з них три жінки-розвідниці. Фашистські палачі групи «Мертва голова» ходили по полю і добивали всіх поранених. 17 куль на виліт дісталося Петру Івановичу Лагуті, але він залишався живим. Його підібрали жителі хутора Зелений Яр. А 4 серпня похоронили загиблих десантників. Лагуту П.І. переховували в селі аж до звільнення нашого району в січні 1944 року. З великими боями фашисти підступали до Ржищева. 7 днів відважні воїни обороняли селище, з 21  по 28 серпня.

22 серпня в центрі Кагарлика на базарній площі фашисти зібрали кагарличан. Тут було проголошено про нові порядки. Нагляд за владою мали здійснювати німецькі поміщики Йоган і Клейша. Почалась відправка молоді до Німеччини та окупованих нею країн в рабство. За період тимчасової окупації було вивезено більше п’яти тисяч чоловік, половина з них не повернулися до дому.

22 січня 1943 року – жахлива, трагічна дата для кагарличан та жителів району. Як гайвороня налетіли гестапівці в білих кожухах і почали хапати на нелюдські муки невинні жертви. Брали не тільки чоловіків, а й їхні сім’ї. Не жаліли й немовлят. Людей хапали, звозили, катували, а тим часом в парку рили яму. І ось на світанку пролунали залпи. Ранок. Постріли чути далеко. Крик, плач рвали душу. Крізь коридор поліцаїв вели до ями спочатку чоловіків, а потім жінок і дітей. Першим в Кагарлику було повішено старого комуніста, партизана громадянської війни, голову колгоспу села Переселення Боніфатія Мойсейка. В центрі міста, на базарній площі, стояло три шибениці. На одній із них висів він.

Кращий куточок міста – парк, де щебетали пташки, лунали колись щасливі пісні, звірі-нелюди осквернили, перетворили в жахливе кладовище смерті. Перший розстріл відбувся 22 серпня 1941 року в парку. Вдруге 18 січня 1943 року було розстріляно 378 чоловік, з них 49 дітей до 12 років. Ще тричі залітала чорна зграя круків-хижаків до Кагарлика і лилася кров в нічому невинних людей. За весь період тимчасової фашистської окупації було розстріляно, замучено, повішено більше як 750 чоловік, а по району ще близько двох тисяч.

«Новий порядок», який принесли фашистські зайди, нарощував гнів народу. В районі діяли підпільні та диверсійні групи, а з жовтня 1942 року в селі Ставах – Київський підпільний обком партії під керівництвом Івана Сергієнка, який налагодив зв’язок більш як з 20 районами України. Обком намітив на весну 1943 року збройний виступ в тилу ворога, щоб підтримати наступаючу Радянську Армію. Та видані зрадником члени підпілля були заарештовані і закатовані. Та боротьба тривала, на їх місце ставали нові і нові месники.

Червона армія наближалася до Дніпра. В ніч з 22 на 23 вересня 1943 року наші бійці форсували Дніпро. Бої на Букринському плацдармі, до якого входили ще чотири плацдарми в нашому районі – Балико-Щучинка, Ржищів, Гребені, Стайки, були дуже жорстокими. Ворог стягнув сюди велику силу, але це були «ложні» плацдарми. Справжній плацдарм був у Лютіжі, де з ходу наші бійці форсували Десну, Дніпро і 6 листопада 1943 року звільнили Київ. Так почалося звільнення України.

7 січня 1944 року воїни Радянські Армії звільнили Кагарлик від фашистських поневолювачів. У боях брали участь солдати і офіцери 342-го і 1129-го стрілецьких, 889 артилерійського полків та інші бойові підрозділи. Йшли в бойових порядках радянських військ і побратими по зброї – чехословацькі воїни з бригади Людвіга Свободи.

В боях за визволення району загинула щонайменше 21 тисяча воїнів. Нам не забути імен 15 Героїв Радянського Союзу, які полягли за звільнення нашого району.

За період Другої світової війни загинуло на фронтах в партизанських загонах, було повішено, замучено, розстріляно більше 15 тисяч чоловік з Кагарлицького району, з них не повернулися з фронту 1622 жителі Кагарлика, 8066 – жителів району. Великий внесок у Перемогу внесли кагарличани. Лише 6 тисяч 590 наших безстрашних земляків нагороджено орденами і медалями.

Всі ми схиляємо голови у знак вічної пам’яті перед тими, хто поліг смертю хоробрих у боях за звільнення району, і перед тими, кого закатували фашисти.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна