Серіал «Чорнобиль»: головне не шоу, а люди і висновки

6 травня відбулася прем’єра серіалу «Чорнобиль», над створенням якого працювали американська компанія НВО і британська Sky. «Вісті» подивилися перші три серії із п’яти та діляться враженнями.

70% зйомок серіалу проходило в Литві, а решта — в Києві, Прип’яті та на Київському морі, а сцени в лікарні знімали в Інституті гідробіології на Оболоні.

«Чорнобиль» — це художній фільм, заснований на реальних подіях 1986-го. Уся атрибутика радянської України тих років відтворена до дрібниць: від панельних будинків і машин «Волга» до сміттєвих відер, шкільної форми, зачісок… Історична точність вражає.

Зруйнований реактор, що нагадує картину Апокаліпсису, термінова евакуація жителів Прип’яті, які нічого не знають про те, що їхнє життя розділилося на «до» і «після», пожежні, які гасять пожежу без засобів захисту від радіації, вертоліт, який зачепився гвинтом за трос і розбився, нерозуміння масштабу катастрофи на всіх рівнях — це показано в напівдокументальному рівні, без зайвих спецефектів, властивих жанру екшн. Трагічні події показані очима героїв —заступника голови ради міністрів СРСР Бориса Щербини і академіка Валерія Легасова, працівників станції, вагітної дружини пожежного, який помирає в муках в московській лікарні.

Особливість серіалу — в тому, що його творці не зробили традиційне телевізійне шоу-катастрофу. Головне там — люди: подвиг пожежників, які були першими в пеклі палаючого реактора, добровольці, які ціною свого життя відкрили засувки в резервуарах з водою і тим врятували мільйони від загибелі, шахтарі, які намагалися охолодити плиту під активною зоною. Партійні діячі, які заради кар’єри брехали людям, приховували правду. Червоною ниткою проходить думка про те, що в країні ні в що не ставили людське життя. Тому пожежні працювали впритул до палаючого реактора, ліквідаторів змушували з даху скидати радіоактивний графіт, а жителів прилеглих населених пунктів не евакуювали відразу. Наслідки цих злочинів привели до смертей сотень і страждань сотень тисяч осіб. 

Фільм, знятий через 33 роки після катастрофи, є актуальним досі, бо несе гуманістичну ідею, щоб світ пам’ятав: головне — це людське життя і кидати його в жерло політичних ігор і амбіцій — злочин, тим паче, коли йдеться про долі сотень людей.

«Дика природа — господар покинутих місць»

Денис Вишневський, керівник відділу екології флори і фауни в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику, у розмові з «Вістями» поділився враженнями від фільму та нинішнім станом зони відчуження.

— Пане Денисе, чи сподобався вам серіал?

— Так. Фільм правдивий. Практично все у фільмі засноване на реальних подіях. Є кадр, де співробітник ЧАЕС заглядає в жерло зруйнованого реактора. Я розмовляв з очевидцями, вони підтверджують, що таке дійсно було. Самогубство академіка Легасова, з якого починається фільм, теж не вигадане. Серіал на високому художньому рівні.

— Деякі очевидці вказують на ряд неточностей, які були в фільмі. Чи змінюють вони сприйняття фільму в цілому?

— Це художній фільм, який допускає творчий вимисел. Але він у фільмі незначний. Ретельно відтворено час. У кадрі все автентичне, причому реквізит не бутафорний, а справжній.

— Чому, на вашу думку, в Україні не було знято фільм про Чорнобильську трагедію?

— Культурна і географічна дистанція дозволила авторам зробити це кіно неупередженим, без мелодраматизму і міфотворчості. Є події, які вплинули на масову свідомість світової спільноти. У США — 11 вересня 2001 року. В Україні — Чорнобиль. Сплеск інтересу до теми виник в світі після аварії на Фукусімі. Українські науковці спільно з японськими фахівцями проводять радіоекологічні дослідження в Чорнобильській зоні.

— Що відбувається зараз в Чорнобильській зоні відчуження?

— У перші місяці після аварії радіаційна обстановка була найважча. У 10-кілометровій зоні відзначалися негативні ефекти. На території так званого «рудого лісу» через опромінення загинуло від 5 до 10 кв. км насаджень — був ефект депресії всіх видів тварин, особливо тих, життєдіяльність яких пов’язана з людиною, наприклад, домашні миші, щури, голуби, міські ластівки, але зросла чисельність диких тварин. Припинення сільськогосподарської діяльності стало поштовхом до самовідновлення природи в зоні відчуження.

Два роки тому створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який працює в межах 30-кілометрової Чорнобильської зони відчуження і охоплює дві її третини, за винятком найбільш забруднених територій. Мета заповідника — вивчення і збереження біорізноманітття.

Людей там немає, але є прекрасні ліси, водойми. Це дивовижна природа українського і білоруського Полісся, і там багато живності. Через 30 років після Чорнобильської катастрофи природа стала господарем покинутих місць. Розмножилися копитні: козулі, олені, кінь Пржевальского. Побільшало вовків, рисів, зайців, є поселення бобрів, чорний лелека та пугач, які занесені до «Червоної книги». Нещодавно з’явився бурий ведмідь.

— Часто на стихійних базарах люди відмовляються купувати овочі і фрукти великих розмірів. Мовляв, це з Чорнобильської зони. Чи є підстава для таких побоювань?

— Ні. Це міф із 1945 року, після ядерного бомбардування Хіросіми і Нагасакі. У місцевого фермера був небачений урожай овочів величезних розмірів. Тоді вирішили, що це результат радіації. Незабаром виявилося, що це збіг, просто фермер використовував новий вид добрив. Дослідження показали, що іонізуюче опромінення не дає такого ефекту. Але міф залишився.

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама