«Доносити українську позицію до росіян можна і без концертів у них». Тарас Тополя із гурту «Антитіла» поспілкувався з переяславською молоддю

Тарас Тополя: «Робити українське – це свідомий вибір, хоча для мене не є проблемою писати російською»

Лідер гурту «Антитіла», волонтер, громадський діяч Тарас Тополя (31 рік) нещодавно здійснив візит до переяславського університету. Зустріч зі студентами відбулася в рамках проекту «Відкритий університет». Він презентував молодіжну ініціативу «U–Report» (про це читайте тут), а також відповів на їхні запитання щодо музики, війни, політики.

– Чи займалися ви волонтерством у студентські роки?

– У мене були курсантські роки, а не студентські. Навчався в університеті внутрішніх справ. Чотири роки носив форму, жив в усталеному режимі. Тож певні волонтерські справи я робив, скоріше, вимушено. Наприклад, весь наш взвод відправляли прибирати парки, кладовища. Зрозуміло, що нічого за це не платили. На якісь громадські ініціативи в той період у мене просто не було часу. Єдине, на що вистачало часу, – вириватися на репетиції гурту «Антитіла». Мені це дозволили, бо першу свою сесію склав на «відмінно», ми так заздалегідь домовилися з начальником курсу.

– Чи плануєте брати участь у парламентських виборах цього року?

– Намірів долучатися до якоїсь політичної сили у мене немає. Найближчі плани – творчі. І, звичайно, буду надалі займатися громадською діяльністю. Очевидно, що, маючи великий вплив на молодь, можливо, колись, років через 5-10, я й формалізую свою діяльність, долучившись до певної політсили. Стосовно загальних питань. Я, як україномовний артист, виступаю за всі ініціативи, які стосуються зміцнення статусу мови. Зі свого боку роблю все, щоб український контент був якісним та цікавим. Наш гурт витрачає на це великі кошти, докладає багато зусиль. І повірте, для цього не треба бути в парламенті. Ще є один важливий нюанс: оскільки я є молодіжним послом ЮНІСЕФ, то повинен говорити зі всією молоддю, незважаючи на її політичні вподобання. Якщо я окреслю себе в якійсь політичній силі, є велика ймовірність, що деякі молоді люди не сприйматимуть мою позицію.

– Відчували коли-небудь політичний тиск?

– Багатьом представникам політичної еліти хочеться, щоб гурт «Антитіла» проводив агітацію за них. Як ви побачили з останніх виборів, я не робив прямої агітації за жодного кандидата. Тиснути на нас важко, домовлятися також непросто. Тому «Антитіла» залишаються нейтральними, але при цьому зберігають свою громадську думку.

– Чи працюють «Антитіла» на західну аудиторію?

– Часто їжджу на студію в Польщу. Ми там адаптуємо англійською та польською деякі пісні. У планах – тур у Європі.

– Наскільки важко потрапляти на телебачення та радіо з україномовним продуктом?

– Рейтингові телеканали та радіостанції – це приватна історія. Логічно, що їхня мета – отримання прибутку. Тож і в ротацію вони беруть те, чого хочуть люди. А українське суспільство дуже довго перебувало та й досі перебуває в російськомовному інформаційному полі. Аудиторія російськомовного контенту в рази більша: якщо українське слухають-дивляться щонайбільше 15 мільйонів, то російськомовне – майже весь пострадянський простір. Тому україномовний продукт системно дуже важко доносити. Звичайно, квоти зробили своє, але прямо легше від цього не стало.

Із сімдесяти пісень «Антитіл» три російськомовні. Робити українське – це свідомий вибір, хоча для мене не є проблемою писати російською. Не потрібно винуватити когось у тому, що україномовний продукт наразі монетизується гірше. Це є об’єктивною реальністю, яка спричинена певними історичними факторами. А ми, як і багато інших артистів, зі своїми українськими піснями й надалі битимемося в цю, так би мовити, стіну. Бо українська музика – це один із елементів самоідентифікації народу.

– Але ж зараз зростає конкуренція серед україномовних артистів.

– Я за те, щоб україномовного музичного контенту з’являлося все більше. Звичайно, ринок не гумовий, але з кількості ми повинні перейти в якість. Так чи інакше, це скоро станеться.

– Як же бути з безталанними артистами, яких також більшає?

– Із цим нічого не треба робити. Аудиторія сама скоригує ринок правильним чином. Тривала історія у таких артистів навряд чи можлива. Але якщо на їхню музику є попит, то значить, вона має право на існування.

– Багато українських артистів досі гастролюють в Росії. Чи були у вас такі пропозиції?

– Гастролі в Росії – це питання, яке лежить в морально-етичній площині, законом це не заборонено. Гонорари там вдвічі більші ніж в Україні, поїхав у великий тур по «великой и необьятной» і можеш ні про що вже не думати. Фінансовий аспект – перший, через який українські артисти туди їздять. Другий – власна самореалізація: там  більші перспективи, можливості. Третій – багато хто справді не бачить у цьому проблеми. От наприклад, мене батьки виховували проукраїнськи. Я вважаю Україну незалежною державою, яка має право на власний шлях, розвиток, має право рухатися вперед, робити помилки, але робити це самостійно. Однак є інші історії. Артист міг рости і в протилежних умовах: де культивувалася історія, що ми з Росією – один народ, брати. Винен у цьому той артист? Я так не думаю. Так склалися обставини. Тому гастролі в Росії для нього не є неприйнятними в морально-етичній площині.

У 2014 році гурт «Антитіла» запрошували на фестиваль «Нашествие». Це наймасштабніший фестиваль рок-музики в Росії. Якщо ти потрапляєш на головну сцену, можна вважати, що відкриваєш для себе шлях до російського шоу-бізнесу. Але саме в тому році почалася війна на Сході, ми хоронили друзів, на власні очі бачили тяжкопоранених воїнів. Чи могли ми собі дозволити туди поїхати? Звичайно ж, наша відповідь була «ні». На тому етапі ми закрили будь-які шляхи для перспектив розвитку в Росії. Теоретично «Антитіла» можуть виступати в Росії, якщо там зміниться режим, припиниться пропаганда, коли вони визнають вину через анексію Криму, відшкодують моральні та фінансові втрати народу України, визнають себе агресором. Так чи інакше, ми сусіди і вплив одне на одного нікуди не подінеться.

– У нас багато інтелектуальної музики, передаються розумні думки. Можливо, деяким нашим артистам все-таки варто їздити до Росії, щоб позитивно впливати там на людей, які здатні мислити?

– Я поставлю вам зустрічне запитання: які, окрім «Океану Ельзи», є україномовні гурти, популярні в Росії?

– «Бумбокс»…

– «Бумбокс» там співав: «Белые обои, черная посуда». Яка українська пісня цього гурту популярна в Росії?

– Але ж думки. Їх можна передавати і російською мовою.

– Вони і так дійдуть, без концертів у Росії. Те, що говорить Андрій Хливнюк (фронтмен гурту «Бумбокс» – ред.) стосовно Криму, я абсолютно підтримую. Я поважаю його позицію щодо війни. Ці думки через інтернет доходять і до росіян. Але мені здається, що ви переоцінюєте ефективність концертів. Навряд чи це так сильно впливатиме на росіян. А от негативний резонанс в Україні точно буде величезним. У Росії ж говоритимуть: бачите, ваш україномовний патріотичний гурт приїхав до нас співати і нічого, все нормально. «Войны нет, все хорошо. Хлеб-соль, братские народы». Не забувайте, що триває іще й інформаційна війна, в якій ми поки що програємо.

Віталій Усик

–

Джерело: Вісник Переяславщини