Вісник Кагарличчини — Що робити, коли дитина зникла

На Кагарличчині траплялися випадки, коли діти йшли з дому. Причин таких мандрівок може бути багато. Але дитину потрібно знайти та повернути додому якомога швидше, щоб не сталося ніякого лиха. Про те, як діяти батькам у разі зникнення їхньої дитини, розповідає офіцер відділення поліції №1 (м. Кагарлик) Інна Калієвська.

Коли діти йдуть з дому, батьки не знаходять собі місця

Був на Кагарличчині випадок: дівчина, яка гарно вчилася і яка була доброю і щирою дитиною, зникла з дому на 2 дні. Мама дуже переживала і заявила в поліцію про зникнення дочки. Хоча сама не могла сидіти і пасивно чекати, склавши руки. Вона використовувала методи, які, на її думку, були правильними: зв’язалася з ворожками, які в онлайн-режимі консультували її і надавали результати своєї роботи – одна казала, що дитина кудись поїхала, інша – що не бачить дівчину у світі живих. Можна тільки уявити стан матері… А дів-
чина, у якої відбувся конфлікт з матір’ю, пішла до подружки, після чого не захотіла повертатися додому, а сиділа на горищі свого будинку майже півтори доби…

Три дні не чекайте, заявляйте!

Коли дитина зникла, звертайтеся в поліцію. Коли надходить повідомлення на лінію 102, черговий відразу повідомляє дільничного та слідчо-оперативну групу, куди, крім дільничного, входять слідчий та група патрульної поліції. Також задіюються працівники карного розшуку (оперативники), за потреби залучаються експерти. Батьки мають надати фото дитини, розповісти про коло її друзів та надати їх контакти, де любить гуляти і проводити час, розповісти про одяг, в якому у цей день була дитина, чи не зникли якісь речі з дому (якщо зникли, то які саме). Вся інформація про зниклу дитину (чи дорослого) збирається в найширшому обсязі. До речі, щоб повідомити про зникнення дитини, не потрібно витримувати 3 доби – звертайтеся одразу! Якщо повідомлення надійшло вночі (поліція у нас працює цілодобово), робота по розшуку розпочинається вночі. Звісно, батьки не можуть сидіти і чекати, склавши руки – вони самотужки або із допомогою рідних, друзів можуть обійти місця, де, за їхніми переконаннями, може бути їхня дитина. Не потрібно нехтувати і місцевими віртуальними групами, де можна розмістити інформацію про зникнення та фото дитини – часто вони бувають найефективнішими: люди активно розповсюджують такі дописи, обговорюють коли бачили, де та з ким, що дуже допомагає поліції.
На жаль, наші технічні можливості обмежені – ми не маємо сучасних технічних засобів, які б суттєво допомагали – квадрокоптерів, тепловізорів. На жаль, не маємо нині й кінологічної служби (якщо подія резонансна, залучаємо кінологічну службу з Обухова, з нашого управління, а також задіюємо оперативно-технічні засоби). Але ми маємо хороших спеціалістів і користуємося камерами відеоспостережень у місті, які виведені в чергову частину, і завдяки яким вдається розкрити те чи інше правопорушення.

«Моя подруга хоче піти з дому, бо в неї конфлікти з батьками. А що їй за це буде?..»

Профілактичну роботу у школах ми здійснюємо регулярно – проводимо зустрічі, бесіди, роз’яснення. Я люблю не відтарабанити якусь тему у формі лекції – про наркотики, булінг, насильство, продаж неповнолітнім алкогольних напоїв та цигарок тощо, а проводити такі заходи у формі діалогу. Дітям треба розказувати, пояснювати, навіть якщо в інтернет-ресурсах усе це є, і дискутувати. Хоча інформація й доступна, все ж краще, на мою думку, дитина усвідомлює тоді, коли ти розповідаєш – вона прислуховується, задає супутні запитання, бере до уваги, що так не можна, що «буде якесь покарання», і до них так краще доходить. Прислухаюсь до дітей, до їх запитань, до їх переживань, до того, що їх хвилює і про що хочуть почути і відповідно будую свої відповіді, щоб інформація була зрозумілою. Коли звучить запитання «Моя подруга хоче піти з дому, бо у неї конфлікти з батьками. А що їй за це буде?..», я розумію, що навряд чи це проблема якоїсь міфічної подруги, швидше за все дитина говорить за себе, завуальовану під проблему не свою, а чиюсь, і що їй зараз це болить і неабияк турбує. Я пояснюю, коли дитина залишає місце проживання, її батьків притягнуть до адміністративної відповідальності за статтею 184 Кодексу України про адміністративне правопорушення за неналежне виховання дитини. Стаття передбачає 4 частини і суд прийме рішення як покарати батьків. Навіть якщо суд винесе рішення про штраф у розмірі 17 гривень, то додайте сюди ще й судовий збір 500 грн…
Зараз діти гарно обізнані про свої права. А от про обов’язки, на жаль, не знають нічого. Звучать запитання і такі: «Чи буде винен вчитель, якщо я гойдався на стільчику під час уроку і впав?» Їм хочеться образити вчителя, покарати його за щось, зробити йому боляче. До речі, якщо дитина вчиняє булінг – психологічне насилля – проти вчителя, вчитель може повідомити у поліцію, батьки дітей до 18 років несуть відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень.
Поліція ніколи не вирішить конфлікти в сім’ях, у школі, з учителями, між підлітками – усе це повинно вирішуватися між людьми особистісно.
Якщо у школах ми проводимо профілактичні бесіди, то на цьому коло й замикається. Бо на батьківські збори нас не запрошують.

Почуйте своїх дітей

Нещодавно в одному із сіл Кагарличчини зникла 16-річна дівчина. Її кагарлицькі правоохоронці знайшли протягом 2 годин після повідомлення бабусі про зникнення. Добре, що з дівчиною нічого поганого не сталося. Та чому діти, які ось так ідуть гуляти на два дні, не повідомляють рідних і вимикають телефон?
Здебільшого йдуть з дому дівчата підліткового віку. Не тікають, а залишають місце проживання. За моїми спостереженнями і власними висновками, діти, які йдуть з дому, не мають взаєморозуміння з батьками. Дівчата йдуть до подруг і не повертаються, щоб… провчити батьків. Це такий виклик батькам. Від батьків чуємо: я їй їсти даю, одягаю не гірше за інших, телефон купила, що ж тобі не вистачає?!.
Основні причини втечі дітей з дому – це недовіра до батьків, непорозуміння в родині, страх покарання.
Дитяча психіка, особливо в період технологічного прогресу, коли йде зомбування через інтернет-ресурси, нестійка. Тому дуже важливо говорити зі своєю дитиною. Нагадувати, що жодна погана оцінка у школі, жодна помилка не змусять любити їх менше. Не вважайте дитячі проблеми дрібними чи неважливими: для вас певна ситуація може нічого не значити, а для дитини може бути центром Всесвіту.
Коли дитина після втечі буде вдома, знайте, що тільки від батьків залежить чи буде наступна втеча. А відтак не накидайтеся на дитину (хоч переживання й відчуття ваші зрозумілі), стримайте свої емоції, не ображайте, а візьміть себе в руки і, дивлячись в очі, поговоріть. Вдавати, що нічого не сталося і тихо радіти, що дитина нарешті вдома, ковтати сльози наодинці – теж не варіант. До дитини треба намагатися достукатися і зрозуміти її. Можливо, дитина й робить цей вчинок, щоб звернути на себе увагу. І вчитися домовлятися.
Батьки не знають своїх дітей – через брак часу для спілкування і спільного дозвілля, тому діти надані самі собі. Мами і тата не обізнані про інтереси дітей, їх бажання, мрії, не знають, в яких віртуальних групах вони зареєстровані і скільки часу там проводять, з ким спілкуються. Я сама мама, і маю таку пораду: ввечері (на ніч) телефон дитини виносити на нейтральну територію (у моєму випадку на кухню), телефон у дитини будь-якого віку вночі не повинен бути. Ми так домовилися. І я спокійна, що дитина вранці не встане зі «скляними» очима, а виспавшись, піде нормально до школи. І що всі «зваблюючі відео», в яких закликають до дивних флешмобів на кшталт включити газ, стрибнути з даху багатоповерхівки, фільмуючи цей крок у прямому включенні, випити 40 пігулок чи щось інше, пройдуть повз.
Райвідділ не має у штаті психолога. Шкода, що і дві служби по дітях, які є в громаді, теж його не мають.

Джерело: Вісник Кагарличчини — Головна