«Очі йому не потрібні, він же закоханий». Аліна Зубцова малює із шести років

Автор Visnik, Опубліковано: Квітень 15th, 2019

Аліна Зубцова: «Малюю, коли маю багато емоцій, позитивних або й негативних»

Картини Аліни Зубцової (18 років) я побачив на її міні-виставці під час недавнього святкування дня народження філологічного факультету педуніверситету. Зауважив, що є в її творах щось незвичне, те, що приковує погляд. Тоді ж познайомився із художницею і домовився про інтерв’ю.

– Коли ти почала малювати?

– У шість років обмальовувала вдома шпалери. Бабуся на все це подивилася, сказала: «Досить, внучечко», і відвела мене до школи мистецтв у рідному Свердловську (зараз – Довжанськ – ред.). Вчителька Жанна Петрівна дала мені мольберт, палітру і попросила намалювати, що захочу. Я спочатку малювала акуратно, соромилася. А вона запропонувала взагалі почати малювати руками, я й раденька. Тож до бабусі після першого заняття вийшла вся у фарбі. Вчителька завжди відзначала, що я не боюся кольорів. Якщо ти малюєш в одній кольоровій гамі, то виходить досить ніжно, реалістично. Я ж іду проти системи. Через те, що використовую різкі тони, малюнки дещо втрачають в реалістичності, проте, погодься, чимось захоплюють.

Кінь-демон

– Як довго навчалася?

– У період з другого до дев’ятого класу звичайної школи. Коли була у п’ятому класі «художки», то раптом вирішила, що це не моє. Поставила перед фактом маму та бабусю. Бабуся увімкнула актрису, вхопилася за серце: «Внучечко, це мені як ніж у серце. Скільки я тебе туди возила, скільки сил та грошей витрачено! Всього ж три роки залишилося». І я підкорилася. До кінця навчання мені вже остаточно це набридло. Після випуску цілий рік не брала до рук пензлика. Тому й не здобуваю вищу освіту в цьому напрямку. Я не люблю малювати, коли мене змушують. Малюю, коли є натхнення, настрій, багато емоцій, позитивних або й негативних. Малювання – це хобі. Головне – насолоджуватися ним.

– Перший малюнок, який став для тебе особливим.

Закоханий хлопець

– Я вирішила, що то вийшло зображення Санкт-Петербургу, хоча це й не так. То перший малюнок, який сподобався мені самій. Намалювала його в четвертому класі художньої школи. Там є величезний міст над водою, все в тумані й фіолетово-синіх тонах. Для мене ці кольори загадкові, незвичні, тому їх часто використовую. Це вже було щось схоже на мій теперішній стиль. Проте якогось конкретного стилю у мене, власне, немає. Я малюю гуашшю, аквареллю, свого часу експериментувала і в графіці. У своїй творчості намагаюся поєднати якомога більше різних технік.

– Чи експонувалися твої картини десь, окрім філфаку?

– Під час святкування дня факультету виставила лише найновіші малюнки, ті, які намалювала вже у Переяславі (про переїзд Аліни із окупованого Довжанська до Переяслава читайте тут – ред.). Мала дві персональні виставки у будинку культури в Свердловську. Одна ще в початкових класах, інша – в десятому. Про це навіть писали у газеті «Зоря Донбасу». Але писали про мене і з інших приводів, зокрема, як про одну з найкращих учасниць конкурсу МАН. Я підготувала роботу про те, як англійські матюки вплинули на інші мови.

Санкт-Петербург

Було вдосталь творчих конкурсів. Запам’ятався «Світ очима дітей», я там впевнено перемогла. На весь аркуш намалювала окуляри, їх за дужки тримають дитячі ручки. З одного боку окулярів зображено красивий зелений ліс, а зовні у відображенні – обгорілі, опалі дерева. Це те, яким діти хочуть бачити світ, до чого прагнуть у своїх мріях, але насправді часто світ має інакший вигляд.

– Розкажи про деякі інші свої картини.

– Мене приваблює все своєрідне, дивне, те, що не належить нашому Всесвіту. Я впевнена, що є інші всесвіти, існують інші цивілізації. Тому часто малюю щось на цю тему. Ось, приміром, інопланетянка із комп’ютерної гри «Mass Effect», – відкладає малюнок і показує наступний. – Паризьку вулицю намалювала, тому що в мене був романтичний настрій. Це частинка великого панорамного фото. Зазвичай я беру найцікавіші моменти з багатьох знімків або малюнків і компоную їх у своєму творі. Закінчила «Париж» дуже

Ворон

швидко, бо тут техніка, так би мовити, плюнув і розмазав, тобто кляксами, у фарбі багато води. А буває, що прискіпливо вимальовую кожну деталь, як ось в цій, де дівчина лежить у воді. На такі роботи витрачаю по кілька днів. Ворона намалювала, коли мені було сумно. Тому картина така насичена і темна. Планувала, що гілка буде коричневою, а небо не таким холодним. Коня я намалювала ще у вісім років, але він був поганенький. У шістнадцять я його прямо зверху перемалювала. Надихнувшись японськими фільмами жахів, зобразила його на фоні сакури і з чорними очима. Вийшов кінь-демон. Хлопця з метеликами намалювала олівцями. Він символізує закоханість. Це ті самі метелики із живота. А без очей він, тому що вони йому тут і не потрібні – коли любиш, зазвичай майже нічого не бачиш.

Віталій Усик

Дівчина у воді

Паризька вулиця

Інопланетянка

–

Джерело: Вісник Переяславщини