Гурт “Кумушки” створили три сестри із Гланишева, які між собою є кумами

Ольга Єськіна зі своїми доньками Валентиною, Оленою та Аліною

У Гланишеві (Переяслав-Хмельницький р-н) налічується аж п’ять творчих колективів: “Чорнобривці”, “Золота осінь”, “Зажигалки”, “Кумушка” і “Намистинки”. З учасниками гурту “Кумушки” зустрівся кореспондент “Вісника”.

“За ніч цілий сценарій можу скласти”

– Наш колектив створився понад чотири роки тому, – говорить його керівник Олена Зайцева, 43 роки. – Це сталося після того, як на Різдво Христове я зі своїми сестрами Валею і Аліною в національних костюмах, які пошила нам наша мама, завзято поколядували в нашому селі. Тоді зі своїми колядками ми заходили чи не в кожну хату. Завітали й до керівника “Золотої осені” Авраменко Тетяни Григорівни. Тоді ми їй так сподобалися, що вона запросила нас заспівати щедрівки на сцені нашого будинку культури під час новорічно-різдвяного концерту, до якого “Золота осінь” саме готувалася. Нам же ж цього тільки й треба було. Адже співати й танцювати ми любимо із самісінького дитинства. А ще сценки нам подобається ставити. Їх у нашому репертуарі вже є вісімнадцять. Чимало з них я придумала сама. Бува ляжу спати, а заснути не можу, бо в голові крутяться то одні, то інші сюжети. Ото лежу-лежу, а тоді як підхоплюся і до стола. Чоловік питає: “Ти куди це схопилася?”, “Муза прийшла”, – відповідаю йому. Сама ж запишу текст до майбутньої сценки, аби не забути його до ранку, і знову лягаю в ліжко. Так за ніч можу скласти цілий сценарій. Та й вдень до мене приходить творче натхнення.

“Ось які костюми нам шиє мама”

– Загалом Лєна не лише керівник нашого ансамблю. Вона в нас і хореограф, і продюсер, і стиліст, і дизайнер по костюмам, – зазначає її сестра Валентина Зайцева, 38 років. – Адже Лєна і сценарій складає і фасони сценічних костюмів придумує до кожного нашого нового виступу. А ось костюми шиє нам мама.

– Між іншим, наша мама також артистична людина, – підмічає найменша сестра Олени і Валентини – Аліна Тищенко, 31 рік. – Вже багато років вона є учасницею ансамблю “Золота осінь”. А ще наша мама дуже гарна швачка. За чотири роки існування нашого колективу вона пошила 24 комплекти лише до танців. А скільки пошила костюмів до вокальних номерів та сценок, вже й не злічити. І це при тому, що шиє вона руками, адже швейної машинки в нас немає. Одно збираємося придбати таку потрібну для нас річ, а грошей ніяк не наскладаємо.  

– Так, мамі дуже важко шити руками. Тож останнім часом, як просимо її про це, то вона спочатку бурчить: “Як ви замучили мене своїми костюмами”, а вже потім береться до справи. Ну а  як взагалі не можемо вмовити її до створення таких одяганок, кажемо: “Ну все, мамо, не хочеш нас обшивати, то й не будемо ми більш виступати”. Після таких слів вона відразу береться за голку з ниткою. Нічого, мамо, від нині ми із сестрами будемо відкладати гроші зі своїх зарплат і купимо тобі швейну машинку, – запевнила свою маму Олена Зайцева.

– Та вам хоча б грошей вистачило на тканину, яку ви купуєте для пошиття своїх костюмів, – сказала 62-річна Ольга Єськіна.

– Так, іноді ми купуємо тканину за свої гроші, а здебільшого за кошти, які виділяє нам Іван Забара, керівник місцевого господарства “Стек-Агро”, де ми усі втрьох працюємо в овочевій бригаді. Дуже вдячні ми Івану Васильовичу й за атласні костюми із яскравою вишивкою, які він подарував нам до хореографічного номеру “Василина. А ще він забезпечує нас транспортом, як бува їдемо з концертом в місто чи в якесь село, — сказала Аліна Тищенко, яка любить не так співати, як танцювати. Гарно танцює і її 12-річний син Владислав.

“Ми – три сестри – звертаємося одна до одної, не інакше, як “кума”

– Чому свій ансамбль ми назвали “Кумушки”? А тому, що ми – три сестри – між собою є кумушками. І звертаємося одна до одної, не інакше, як “кума”. Залучаємо ми до концертів й своїх дітей. А ось чоловіки наші не хочуть бути артистами. Спасибі їм, що хоч не заважають нашій артистичній діяльності. Адже підготовка до тих чи інших концертів забирає багато часу. Бува репетируємо й до дванадцятої ночі, – зазначила Валентина.

– Учасником наших концертів є ще Макар Віталій Олегович. Він гарно співає і майстерно грає в сценках. До нашого села цей чоловік переселився із Тернопільщини. Свого часу він приїжджав у Гланишів на заробітки, уподобав тут собі жінку і одружився на ній.

До слова, я також вийшла заміж за колишнього заробітчанина, – говорить Олена. – У 1992 році Саша разом з іншими “Газовиками” проводив у нашому селі газ. Вечорами він із хлопцями приходив до клубу. Ходила на дискотеку і я. Так одного разу у своєму садку я нарвала яблук і пригостила ними хлопців-заробітчан. Дісталося моє яблуко й Сашку. І ото так безвинно зав’язалося наше знайомство. Із рік ми повстрічалися, а потім й побралися. Весілля наше було в кафе молдавського міста Бєльце – на малій батьківщині Саші. Зараз ми живемо в квартирі, яку свого часу отримали від радгоспу, що колись був у Гланишеві.

Діти ж наші – Діана і Віталій – вже дорослі і мають свої сім’ї. Діана та невістка Іра нині здобувають медичну освіту. Як готуємо якийсь концерт, то вони приїжджають на репетиції по вихідним. А ось свого зятя Сашу я не можу залучити до участі в концерті. Між іншим, моя сестра Валя вийшла заміж за брата мого чоловіка. Але нехай вона про це розкаже.

“Позустрічалися два тижні і вирішили одружитися”

– У 2000-му році Сергій приїхав із Молдавії в гості до свого брата та невістки, – згадує Валентина. – Прийшла до Лєни та Саші й я. І так сталося, що в перший день цієї зустрічі я дуже сподобалася Сергію, а він – мені. Так би мовити, стосунки у нас зав’язалися із першого погляду. Більше того, через якихось два тижні наших побачень ми зрозуміли, що жити один без одного вже не зможемо. Погостювавши кілька днів у Саші і Лєни, Сергій поїхав на заробітки в Москву. А через вісім місяців він приїхав до мене у Гланишів і сказав: “Валю, ти їдеш зі мною в Молдавію, я хочу представити тебе своїм батькам”. Так я познайомилася з його батьками. Щоправда мати Сергія не в захваті була від нашого шлюбу, бо не могла змиритися з тим, що й друга її невістка буде не молдаванкою. Зараз у нас все добре.

Так ось побули ми в Сергія дещо більше місяця і він знову поїхав в Москву, а я повернулася додому, зібрала деякі свої речі і, вже будучи вагітною, поїхала в Москву до свого Сергія. Через кілька місяців ми вдвох приїхали в Гланишів, зіграли весілля і я народила доньку. Валерії зараз 15 років і вона зі своєю подружкою Вітою Дем’яненко співає в дуеті на наших концертах.

Між іншим, на той момент, як одружувалася моя сестра Лєна на Саші, мені було якихось 13 років. На їхньому весіллі Сергій, даруючи мені троянду, жартома сказав: “Валя, вот ти падрастьош і я тєбя вазьму в жони”. Як у воду дивився. Зараз ми живемо по-сусідству із Лєною та Сашею і радіє від наших родинних стосунків.

Нині гурт “Кумушки” готує концертну програму до Дня матері, який щороку відзначається 11 травня.

– Нам дуже приємно, що наша мама не пропустила ще жодного нашого концерту. Вона постійно з нами й на репетиціях: підказує, як краще поводитися на сцені та підправляє щодо вокалу, – сказала Аліна.

– А мені хороше на душі, що мої доньки своїми виступами дарують людям радість. Судячи з того, як часто їх просять показати концерт, вони талановиті й затребувані: і не лише в нашому селі, а й в районі загалом, – підхвалила своїх доньок Ольга Оськіна, в помешканні якої й відбулася наша зустріч.

На столі стоїть вишита бісером картина “Голуби”.

– Голубів дуже любить Іван Забара. І яких тільки порід цих птахів у нього немає. Ми ж милувалися цими красенями, коли на Різдво завітали до нього зі своїми колядками. Ото після того візиту я й вишила голуба та голубку. Скажу по-секрету, цю картину ми подаруємо Івану Васильовичу на концерті до Дня матері. Ось тільки б він прийшов до будинку культури, – сказала наостанок Олена Зайцева.

Олена МАТВІЄНКО

–

Джерело: Вісник Переяславщини