А вона не оцінила

Микола вів Лесю до своїх знайомих. Йшли під руку, вперше отак ішли вдень, вітаючись до знайомих, бо раніше зустрічі випадали лише ввечері. Микола працює у Києві, рідко приїздить на вихідні та й у Лесі на службі  щільний графік, не до частих побачень.

– Петре, Людко, знайомтеся, моя майбутня дружина! – сказав Микола, тільки двері відчинилися.

Леся зашарілася, штовхнула свого кавалера під бік:

– Яка ще дружина? Що це за сюрприз?

Зайшовши до кімнати, аж рота відкрила, бо посеред столу стояв величезний букет червоних троянд неймовірної краси. Такі квіти Леся бачила лише в зарубіжних серіалах та в журналах. Завжди заздрила жінкам у кіно, коли їм дарували такі букети. А сьогодні передчувала, що саме для неї цей неймовірний букет… Микола хвацько став на одне коліно, простягнув квіти Лесі й промовив:

–  Будь моєю дружиною!

Щаслива від хвилювання, Леся простягнула руку Миколі, аж просльозилася, бо ніяк не чекала від свого хлопця такого театрального жесту. Усміхалася крізь сльози:

– Я така щаслива, така щаслива!

Люда гукнула:

– Мерщій до столу!

За годину майбутні чоловік та дружина вислухали безліч побажань, кілька пропозицій стосовно організації весілля та про те, де краще відпочити під час медового місяця. Людка шепнула Лесі:

– Маю подругу, яка добре шиє! Так скроїть та піджене під твою фігуру сукню, що буде не гірша ніж на дівчатах із подіуму.

Микола прихилився до них, жартуючи:

– Уже за тобою скучив, маю ще один тост!

Леся у голові перебирала моделі весільних суконь, прикидала, в яку суму це влетить, думала, кого запросить на весілля та хто буде за старшу дружку. А її потенційний чоловік проголошував тости за красу нареченої, за сімейне життя та за вічне кохання. Потім бігав до сусіднього супермаркету за випивкою, згодом туди ще раз вибігав Петро. Дійшли до кави аж тоді, як уже ледве володали язиками. Людка, підсівши до Миколи, сп’яну хихотіла:

– Лесю, а твій майбутній чоловік раніше зі мною зустрічався! Майже рік жили у цивільному шлюбі… Ну не вийшло у нас, стрівся Петро!

Микола й собі белькотів:

– Людко, сонечко моє, так було добре, як пригадаю наші зустрічі, то й досі аж мороз по шкірі!

Сказавши це, міцно притис до себе колишню кохану й міцно поцілував у губи.

Леся відразу протверезіла. Кинулася відтягувати Миколу від Людки, але ті, сміючись, поцілувалися ще кілька разів.

Петро дрімав на кріслі, почувши ґвалт, відкрив очі, тупо подивився на друзів, піднявся й пішов спати на диван.

Микола нарешті відійшов від колишньої:

– Піду приготую каву, Лесю, став чайник, господарюй, ти у нас сьогодні найтверезіша. Та не хнюпся, подумаєш, ну поцілував, це ж при тобі, гірше було б, якби ми десь таємно зустрічалися, згадуючи колишні стосунки! Ну куди ти, що не так зробив?

Залишившись наодинці із Людкою, виливав тій на кухні за чашкою кави душу:

– Ну ти бачиш яка? Це ж треба отак зіпсувати все… Я їй квіти, освідчення, а вона зовсім нічогісінько не оцінила.

      Людмила Левченко

–

Джерело: Вісник Переяславщини