Небесна Сотня як феномен доби: надії і тривоги | Трибуна
Авторка – броварська краєзнавиця і мовознавиця, дисидентка Марія Овдієнко
Редакція сайту може не поділяти погляди авторів та не несе відповідальності за інформацію, опубліковану в розділі «Блоги». Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори текстів, розміщених у розділі «Блоги».
18 − 20 лютого − дні пам’яті Героїв Небесної Сотні
Час, у якому нам випало жити, настільки спресований, насичений бентежними зовнішніми для кожної особистості подіями (а до того додаймо внутрішнє життя кожного з нас), що наші душі щоденно ледь витримують цей непосильний тягар. Щоправда, не бракує й людей, які закрили всі суспільні проблеми плечима й очима, нагріли місце в своєму коконі, у який проникають звістки тільки вузького діапазону й тільки від найближчого оточення. Що ж, кожен має право жити так, як він воліє. Проте є події, які проникають до будь-якого кокона, інша справа − реакція на них.
Броварський блокпост. Фото – Андрій Качор
Повертаючись до вікопомних подій початку 2014 року, згадуєш революційний Майдан, суспільне піднесення, сплеск національної самосвідомості українців, зростання відчуття, що народ − творець своєї долі. І Небесну Сотню, що маркувала для світу українців як героїчний народ, здатний відстоювати свою свободу. Майже в ті самі роки ХХ ст. (трохи пізніше, на початку 1918 року) вийшли захищати Україну від російських агресорів здебільшого молоді люди, які зійшлися в нерівному герці з муравйовцями біля станції Крути на Чернігівщині й залишилися в історії України Героями Крут.
Читайте також: 102 роки тому відбувся бій під Крутами, який лишив слід і в Броварах
То був феномен боротьби українців за свою державу в ХХ ст., Небесна Сотня − феномен нашої боротьби за незалежність і свободу (національну й особисту) ХХІ ст. Українські герої і ХХ, й ХХІ ст. думали не про вміст своїх холодильників, а про свободу особистості й незалежність України.
Євромайдан виплеснувся з глибин єства українського народу, в яких нуртують і гени трипільців, і русичів періоду Київської Русі, і борців за козацьку українську державу ХVІІ ст., і Мазепи з його сміливістю повстати проти московської деспотії, і діячів Української Народної Республіки з героїзмом і трагізмом тієї доби. Герої Небесної Сотні − звичайні українці, як і ми з вами, шановні читачі, та волею долі вони опинилися на клаптику української землі, де вирішувалася доля нашої держави, кожного з нас, і навіки стали Героями, пішли в засвіти, залишивши на цьому світі своїх коханих, матерів, дружин, дітей, сестер, братів…
І усвідомлюємо це ми чи ні, а очі Героїв Небесної Сотні пропікають душі тих, хто має хоча б рудименти людської совісті. Скільки нас таких? На що ми готові? Зрештою, за що вони віддали свої життя?
Цими днями минає шоста річниця, відколи владна рука в Україні підняла караючий меч проти українського народу. Що змінилося відтоді, які наші надії виправдалися, що відбулося так, як ми мріяли, а що не вдалося? На якій відстані від самих себе українці сьогодні?
2014 − 2015 рр. були найболючішими і для родин загиблих під час подій на Євромайдані, і для більшості українського народу. Рана ще була свіжою, Україна пам’ятала своїх героїв і вшановувала їхню пам’ять. Броварі мають у Небесній Сотні свою зірку, яка горить і горітиме вічно, − Антоніну Дворянець. Їй судилося загинути на барикадах Майдану 18 лютого 2014 року.
Читайте також: Цього дня п’ять років тому на барикаді Майдану загинула броварчанка Антоніна Дворянець
Патріотична громадськість із почестями поховала її в Броварях, де вона, переселенка з зони, ураженої аварією на Чорнобильській АЕС, жила з 1988 року.
Антоніна Дворянець (на фото праворуч)
19 вересня 2014 року Антоніні Дворянець за клопотанням громадськості міста присвоєно звання «Почесний громадянин м. Броварів».
21 листопада 2014 року Антоніні Дворянець, як і іншим борцям проти системи, загиблим у ході Революції Гідності, указом Президента України присвоєно звання Героя України.
17 квітня 2015 року на будинку № 56А по вулиці Короленка, де жила Антоніна Григорівна, встановлено меморіальну дошку її пам’яті.
У червні 2015 року Українська православна церква Київського патріархату нагородила її медаллю «За жертовність і любов до України».
25 грудня 2015 року рішенням сесії Броварської міської ради вулицю Чубаря в Броварах перейменовано на вулицю Антоніни Дворянець.
Подібні події в ті роки відбувалися по всіх куточках України, де жили до Революції Гідності майбутні герої Євромайдану.
Чергова річниця трагічних подій на Майдані незрівнянно сумніша, ніж ми могли це уявити у 2014 році. Перш за все, це різниця між загальним тонусом тодішнього й нинішнього суспільства. Тоді, принаймні в пасіонарно зарядженої частини українського народу, було неймовірне піднесення, очікування перемоги, результатів своєї боротьби. Наслідок − перемога народу, передумовами якої були з’ява Небесної Сотні, глибокий шок мільйонів українців, ганебна втеча недопрезидента. Тепер глибоке розчарування, морально-психологічна криза, агресія, невіра в майбутнє, переживання за долю України, за долю майбутніх поколінь українців. Гнів та обурення результатами виборів і нинішньою офіційною політикою патріотично налаштованої частини українського суспільства. Мовчазне розчарування тих, хто, виткнувшись зі свого кокона, марновірно сподівався швидкого припинення війни, низьких тарифів на комунальні послуги й високих зарплат та пенсій, заповнених лакітками холодильників і загального благоденства.
Боротьба в ході Революції Гідності мала політичний характер, тепер же форсується процес переведення її в побутово-економічну площину.
Після Майдану прожито цілу епоху: анексію Криму, розв’язання Росією війни проти України, вибори нової влади, безпрецедентний прихід на посаду Президента України в першому і єдиному турі виборів Петра Порошенка, перше захоплення новою владою, реформи, які схвалювали та якими захоплювалися європейці і які українцям видавалися дуже повільними, швидке розчарування владою і реформами, цілеспрямоване нагнітання засобами масової інформації на догоду олігархічним кланам шаленої критики влади, зокрема президента, і, зрештою, нові президентські вибори, обрання Президентом Володимира Зеленського рекордним числом виборців та формування феноменальної (і щодо кількості, й щодо непрофесіоналізму) монобільшості у Верховній Раді. Маятник української політики гойдається з шаленою швидкістю.
Читайте також: Зеленський за кулісами Актуально В Instagram і YouTube президента Зеленського відключили коментарі
Одна з характерних прикмет нинішнього часу − повернення в Україну втікачів від Революції Гідності, які були високопосадовцями в роки президентства Януковича, та їхні намагання дискредитувати Революцію Гідності, перепрограмувати мізки українців на сприйняття цієї історичної події як банального й незаконного бунту проти тодішньої законно обраної влади. Ця тенденція загрозлива для подальшого розвитку демократичних процесів в Україні й історичної долі нашої держави.
Більшість із нас уміють обурюватися владою, марновірно піддаватися тенденційним впливам ЗМІ, робити необґрунтовані висновки. Та кожній неупередженій і не ворожій до України людині очевидно, що найбільше для утвердження України як держави зроблено за період 2014 − 2019 рр. І це в умовах ведення російсько-української війни. Як очевидні й недоліки попередньої влади. Однак патріотично налаштовані люди волають, чому за шість років влада (спершу колишня, а тепер і нинішня) нічого не зробила для покарання винуватців загибелі Небесної Сотні?
Пошукаймо історичних паралелей. Звернімося, наприклад, до новітньої історії сусідів − литовців. Пригадаймо, як 13 січня 1991 року відбірні підрозділи радянських військ штурмували телецентр, телевежу та інші об’єкти литовської столиці, внаслідок чого загинуло 14 литовців − учасників протесту, один боєць “Альфи”, близько 800 (за іншими даними, 1000) чоловік поранено. Невдовзі було засуджено дві особи. Детальне розслідування тих подій тривало майже 24 роки (23 роки 10 місяців). Аж у листопаді 2014 року прокуратура Литви закінчила досудове слідство щодо подій у Вільнюсі. У січні 2016 р. Генеральна прокуратура Литви звинуватила в злочинах проти людяності колишнього міністра оборони СРСР Дмитра Язова. І литовський приклад не єдиний.
Під час невдалої проби радянських окупантів узяти телевежу у Вільнюсі
Ви маєте підстави підозрювати литовців у затягуванні слідства? Я − ні. Очевидно, такі речі швидко не робляться. До того ж не думаю, що в литовців у ході слідства назавжди зникали документи, як це було в нас зі зміною генпрокурорів. Протягом шести років навколо цієї судової справи нагніталася й нагнітається атмосфера нетерпимості, підозри, звинувачення в непрофесіоналізмі слідчих. Тепер 89 кримінальних проваджень щодо розстрілів на Євромайдані від Генеральної прокуратури передано до Державного бюро розслідувань. У зв’язку з нинішнім впливом на судові органи України Андрія Портнова − керівника Адміністрації Президента України Януковича − розчарування громадськості незмірно зросло. Тепер у колективну свідомість українців проникла підозра, що нове відомство може проігнорувати (якщо не знищити) результати шестирічної роботи слідчих і повернути хід розслідувань навспак.
Розчарування суспільства на шляху до встановлення винуватців розстрілів на Євромайдані очевидні. Незаперечне й зростання тривоги, породжене політичними реаліями останнього року. Та кожному політично зрілому громадянинові очевидний і здобуток − стрибкоподібне формування громадянського суспільства, яке, щоправда, у післявиборчий період перебуває в стані політичного притлумлення (сподіваюся, тимчасового).
Що принесе нам день прийдешній? Багато залежить від позиції кожного з нас. Українців вивело на Євромайдан прагнення бути вільними людьми у вільній державі. І надалі цей напрямок має залишатися найголовнішим у нашому становлення як нації, шляхом українців до самих себе. Його накреслила Революція Гідності ціною життів Героїв Небесної Сотні.
Читайте також:
У Броварах ушанують Героїв Небесної Сотні
Витрати на поховання загиблих/померлих АТОвців, учасників Революції Гідності компенсуватимуть із міського та обласного бюджетів
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Джерело: Трибуна – Бровари
