Переможці конкурсу «Космічні фантазії»
Учні Бориспільської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 ім. Ю. Головатого стали переможцями міського етапу Всеукраїнського гуманітарного конкурсу «Космічні фантазії» в номінації «Література, журналістика» (молодша категорія – 8-12 років):
І місце — Олександра Галатенко з поезією «А Місяць ніжно Зірку пригортає…»;
І місце у Назарія Коломійця з казкою «Казковий вечір…»
(керівник: Цівун Тетяна Миколаївна)
А МІСЯЦЬ НІЖНО ЗІРКУ ПРИГОРТАЄ…
Далеко десь поміж світами,
Навколо велетнів-планет,
Ширяла довгими роками
Холодна Зірка – ладний силует.
Вона літала темними ночами
І відкривала дивних тих істот,
Чиї серця так люблять — до нестями…
У неї ж в серці – лиш холодний грот.
Сестер-комет ніколи не любила.
Чуття були далекі, мов гора.
А серце зараз зупинить несила,
Коли той Місяць-красень визира.
Він їй збирає квіти буйноцвітні.
Кохана не прийде – а він пережива.
Зірок палких чимало є на світі,
Але для Місяця Зоря – одна.
Бо що таке любов? Ніхто не знає.
І відповідь, напевно, не одна.
Та Місяць ніжно Зірку пригортає,
Вона щасливу долю віднайшла.
Олександра Галатенко
КАЗКОВИЙ ВЕЧІР…
На зимових канікулах я гостював у селі в дідуся та бабусі. Уся родина зібралася в очікуванні Святвечора, коли перша зірка з’явиться на небі. І я, щоб пришвидшити традиційну трапезу, присів на широке підвіконня видивлятися зірку, яка дасть той знак, як кажуть, уже пора!
Ось так, шукаючи її, я трохи задрімав біля вікна. Яскраве сяйво засліпило очі.
— Нарешті зірка зійшла! — вигукнув, я. — Ні, це щось занадто яскраве! Що це? — промайнуло в голові.
Зрештою усе в очах згасає і я бачу, що переді мною стоїть неймовірна яскрава конструкція (схожу я бачив у стрічці «Зоряні війни»). Дивовижний космічний корабель наяву! Круто, це моя мрія!
На душі неспокій. Що ж це, де я? Спіймав себе на думці, що це сон, і мені наснилося. Думка тривожно стукає у скроню. Я глибоко затримав подих, набравшись хоробрості, підійшов до омріяного космічного корабля. Раптом дверцята відчинилися — і вийшло двоє. Почуваю себе незрозуміло, усе тремтить, але цікавість перемагає. Хто це? Що це? Ці двоє нагадують Губку Боба, тільки зі сталі й занадто яскраві, що аж світяться. І я крикнув: «Жерстяні коробки»!
Чужинці, усміхнені та привітні, вигукнули:
— Привіт, друже! Що це за
планета?
Тут я розгубився і тремтячим голосом буркнув:
— Земля! А ви хто?
— Ми брати Аенс, Сільвер і Голден, з майбутньої планети Сяомі, шукаємо хакера для підключення нашої планети до системи Всесвіту.
Прибульці сказали і вирушили назад до космічного корабля.
— Гей, куди ви? — розгубився я, проте відчув, що в цю мить здійсниться моя мрія, і додав:
— Візьміть мене з собою!
Сільвер відповів:
— Тобі до нас не можна, бо ти багато не знаєш і не виконуєш домашнього завдання.
— Чому? — я мало не заплакав. — Це неправда, я навчаюся на дев’ять та десять. Голден усміхнувся і проголосив:
— Оцінка не знання!
Зі сльозами на очах я наважився і відповів:
— Візьміть мене, друже! Ну, будь ласка! Якщо ви мене не візьмете, то моя мрія бути крутим кіборг-спортсменом не здійсниться.
Сільвер підійшов до мене, узяв за руку, повів до космічного корабля і сказав:
— Мріяти недостатньо, але ми дамо тобі шанс, Назаріусе. Саме так тебе називатимуть.
Ми зайшли до космічного корабля, дверцята зачинилися, і нас поглинула темрява. Лише на борту блимала червона трикутна кнопка, яка нагадувала емблему супермена. У темряві я почув, як Голден скомандував:
— Червона кнопко! Летимо на планету Сяомі.
Трикутна кнопка блимнула востаннє і згасла. Я відчув, що космічний корабель шмигонув у невідомий простір, де побачив зоряне небо довкола себе, і, здається, зараз з’являться переді мою справжні космічні планети. Але як? Усюди темрява!
— Голден, гукнув я, — кнопка заблимала!
— Це ми вже прилетіли, — промовив Сільвер.
Він натиснув на трикутну кнопку — і дверцята космічного корабля відчинилися, яскраве світло засліпило очі, я замружився.
— Щось швидко ми прилетіли, — промовив я і додав: — Ваша планета раптом не Місяць?
— Ніякий це не Місяць! — образливо буркнув Сільвер. — Це наша планета Сяомі, а летіли ми до неї рік.
Я вийшов із космічного корабля. Невідомий, небезпечний світ був навколо. Але я почував себе спокійно. Низько над обрієм стояв величезний осяйний купол. На планеті Сяомі, мабуть, був вечір…
Брати Аенс узяли мене за руку і повели яскравою алеєю до величезного купола, який схожий на тарілку прибульців. Згодом довкола яскравого зібралися мешканці планети. Вони були однаковісінькі, як жерстяні Губки Боба. Їх було багато, і вони посміхалися. Я залишився наодинці з невідомими істотами та дивовижними космічними приладами. Дещо бачив на екрані телевізора, але тут усе було справжнє, величне і таємниче. Якось не вірилося, що мене від Землі віддаляють мільйони кілометрів.
Разом із братами Аенс ми підійшли до одного з комп’ютерів, і Сільвер сказав:
— Назаріусе! Тепер ти будеш керувати планетою Сяомі. Ти допоможеш нам знайти потрібні матеріали в мережі для спілкування та співпраці з планетами Всесвіту. І якщо ти розгадаєш усі алгоритми, то знайдеш ключ, який нам допоможе приєднатися до Всесвіту.
Я почуваюся розгубленим, але в той же час гордим, бо є одним із кіборг-спортсменів. Присів на зручне шкіряне крісло, що крутиться, вмостився зручніше. Відчуваю себе босом, розкрутив крісло, воно крутнулося декілька разів навколо і різко зупинилося. Зупинив його Голд, подивився мені в очі і сказав:
— Твоя гра цікава і корисна, але, пам’ятай, що попереду ти знайдеш багато запитань, вправ, ребусів та лабіринтів логічних задач. Запам’ятай, будь-який шлях має непередбачувані сюрпризи. Коли подолаєш випробування, матимеш винагороду.
На мить по всьому тілі побігли мурашки. Ага, це я десь чув. Не розумію! Сконцентрувався від гучного вигуку братів Аенс:
— Успіхів тобі!..
Сільвер і Голд пішли, а я залишився наодинці з комп’ютером. Тіло тремтить. Зараз я вам покажу клас!..
На яскравому моніторі якийсь текст, не розумію такої мови, не знаю, проте деякі слова знайомі.
— Це що, англійська? Гаплик, я знову не вивчив нові слова! Чому їх я не можу вивчити?.. Мама не жартувала, що англійська навіть у космосі є, і, мабуть, прибульці її знають краще за мене?! На думку спадає ідея ґуґла- перекладача. Супер, зараз перекладу, це не проблема. Починаю заходити до браузера — не вдається, на екрані монітора знову слова на пін-код. Це я розумію, а далі знову текст англійською, у якому багато запитань. Умикаю логіку… Пін-код… Бачу, що, відповіддю і є пін-код. Логічно! Збираю усі свої знання докупи, учитуюся: “As the people called Volodymyr the Great?” (Як народ називав Володимира Великого!) Єдине, розумію, що це Володимир Великий. До чого тут князь Київської Русі?!
Задумався, згадав попередню тему з історії про Володимира Великого. Я ж себе теж порівнював із князем! А що бабуся на мене теж каже сонечко, а дідусь її виправляє: Ясне Сонечко. Мабуть, я на правильному шляху, спробую! Набираю Ясне Сонце. Ура!.. Відповідь є!
Система готова до запуску. На моніторі висвітлена електронна бібліотека: біологія, хімія, математика, фізика, географія. Починаю нервувати. Знову школа?! Вибираю посилання на математику, клац-клац, відкривається. Опа, головоломка з прикладами. Легко починаю рахувати, трішки нервую, але крокую. З’являється число дві тисячі двадцять. Ризикую, набираю. Вау, на моніторі засвітилися яскраві кульки, схожі на салют. І раптом Next, натискаю і я повертаюся до електронної бібліотеки. Те саме, але вже не висвічується математика. Зрозумів: я геній. Потрібно виконати завдання з усіх предметів, щоб керувати планетою Сяомі, а потім приєднати її до системи Всесвіту.
Навкруги тиша. Уважно розглядаю сторінку електронної бібліотеки, обираючи наступний крок. Раптом усе світло навкруги починає миготіти, на моніторі напис Biology. Не встигнув я натиснути на кнопку, як брати Аенс і решта мешканців Сяомі оточили мене і вигукнули:
— Help! Help! Я розгубився, не зрозумів, що діється, але впевнено тисну на Biology. На екрані монітора з’являється колаж із зображенням природи, а посередині блимає ключове слово Vira. Що це? Не розумію! У вухах шумить, прибульці все ще вигукують:
— Help! Help!
Усі комп’ютери, окрім мого, вимкнені, а в мене досі світиться Vira…
Сільвер підійшов до мене, узяв за руку і сказав:
— Назаріусе, що це? Допоможи! Чому, коли ми майже запустили планету Сяомі, нам приходить це повідомлення Vira? Що це за зображення, як їх можна поєднати?
Ситуація не з приємних, неначе щось вибухне. Проте, згадую перше правило з техніки безпеки: не панікувати! Заплющив очі, зробив глибокий вдих та видих: думай, думай! Від твоїх знань залежить існування нової планети Сяомі. Знову вдих і видих. Перед очима на моніторі з’являються рідні простори: ліси, поля, озера.
І до чого тут Vira? Раптом, як грім серед ясного неба, у пам’яті постають фрагменти: дошка, схема, написана крейдою, почерк не розбірливий. У, як у тумані! Зрозумів, це урок біології. Бачу в спогадах на мультимедійній дошці малюнки з природою такі ж самі й посеред них надпис «Vira». Стоп! Згадав! Vira перекладається як вірус. Я вигукнув:
— ВІРУС!
Миттєво стало темно, серце закалатало, стало ще страшніше. Знову в спогадах пролетіли фрагменти найрідніших людей: мами, татуся, бабусеньки й дідуся. Світло таке яскраве, що ледве можу розплющити очі, і чую ніжний голос бабусі.
— Назарчику, ясне сонечко! Зірка вже зійшла! Пора вже вечеряти…
Я спустився з підвіконня, проте був схвильований. Сон! Це сон?! Невже?! А якщо і справді планета Сяомі існує? Брати Аенси хотіли допомогти, а я не встиг. Довго роздумував. Мабуть, у мене ще занадто мало знань для великих звершень. Цей сон для мене стане великим уроком…
За святковим столом зібралася моя родина. Казковий вечір продовжується…
Назарій Коломієць
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама
