17-річна Валерія Мішина втретє стала чемпіонкою України з мотокросу

Вона обожнює швидкість і відчуття адреналіну, музикою вважає рев мотора; їй подобається підкорення складних трас по українському бездоріжжю, коли шматки багнюки «фонтанять» з-під коліс, коли її залізний спортивний кінь «летить» з трампліна кілька метрів над землею і в цей момент їй перехоплює подих; любить, коли виклик за новим поворотом і гостре відчуття суперництва. А на фініші — солодкий смак перемоги!

Майстер спорту і триразова Чемпіонка України із мотокросу, переможниця кубку України та Кубку ФМСУ, щораз піднімаючись на вершину п’єдесталу на змаганнях різного рівня, доводила, що вправніша на складних дистанціях серед суперниць і суперників. Відразу й не скажеш, що для юної тендітної дівчини улюблене дозвілля – екстремальний мотоспорт, який в Україні раніше вважався суто чоловічим. Лєра переконана, що гонки не для слабаків, а для сильних духом, витривалих психологічно і фізично. А ще – розумних.

Валерія Мішина, 17 років;
народилася в Борисполі;
закінчила НВК «Гімназія «Перспектива».
Нині навчається у Київському транспортно-економічному коледжі Національного транспортного університету, мріє здобути вищу освіту за фахом логіст.
Мотоспорт — захоплення, що стало її другою професією.

За кермом із 10 років

В українському мотоспорті взагалі й мотокросі зокрема, на відміну від світового, гендерна рівність не дотримана – це переважно чоловіча територія. Хоча є і очевидний прогрес — розвивається жіночий мотокрос. Але поки колежанок на змаганнях у Лєри небагато – 10-15 спортсменок на Київщині і 30-35 на всеукраїнських зустрічах. Змагання з мотокросу раніше проходили спільні для чоловіків і жінок, нині окремо. Лєра каже, чоловіки не люблять відчувати себе переможеними; бували випадки, що писали протести про її відсторонення, але це не проходило, бо за віком і кубатурою мотоциклу Мішина проходила і у підсумку обходила суперників. По-чесному!

Тепер 17-річна бориспілька Валерія Мішина із Борисполя у списку кращих в українському мотокросі.

Дівчина розповідає: «Результати у мотокросі рахуються за підсумками року. Наприклад, було шість етапів чемпіонату України у різних містах, я проїхала усі. Журі визначає кращих за низкою показників проходження трас. У 2019 серед жінок я визнана першою. 14 грудня відбулося нагородження в Києві, у президентському корпусі МАУП. Я отримала втретє звання чемпіонки України із мотокросу, три дипломи і два кубки».

А ще Валерія — переможниця кубку України та Кубку ФМСУ (Федерації мотоциклетного спорту України), майстер спорту України.

Титулована і перспективна спортсменка, Лєра Мішина — достойна наступниця свого батька Юрія Мішина, який у молодості разом із нинішнім бориспільським тренером Василем Пархоменком віддав багато років цьому виду спорту, і досі фанатіє від мотоциклів, змагань, трас. Нині він – автомеханік і спортивний директор Лери, усі організаційні питання на ньому.

«Я перейняла у батька любов до мотокросу. Із дитинства мене машинки більше цікавили, ніж ляльки. Коли тато після довгої спортивної перерви відновив тренування і я одного разу в свої 9 років з’їздила з ним на змагання — сподобалося. Відтоді усе почалося. А у 10 років тато купив мені спортивний мотоцикл (65 см куб), мама була не проти. Так почала їздити, і пішло-поїхало… Тепер я професійний спортсмен, — розповідає Лера. – У цей спорт приходять діти навіть із 3,5-4 років і їздять на спеціальних маленьких мотоциклах».

Дівчина нарікає, що жодного разу не бачила маму на гонках. Запитувала – чому, але мама не відповідає. «Напевно, хвилюється», — припускає дівчина.

«Головне — голова!»

Лєра шість років підкорює траси різної складності на своєму мотоциклі в різних містах і селах України. Її тренер – В’ячеслав Немержицький із Києва. Із ним дівчина познайомилася на гонці на початку кар’єри і вдячна долі за цю зустріч. «Ця людина стала мені другим батьком, порадником, я йому довіряю, а він розуміє і відчуває мене у спорті», — розповідає героїня.

Каже, головне у мотокросі – вміти думати, прогнозувати і передбачати. «Якщо на гонках у спортсмена голова не працюватиме, тобто він не аналізуватиме ситуацію, то будуть падіння, травмування. Доводиться підкорювати різні траси – де піщані ґрунти, глиняні, чи після дощу, їздимо і по снігу. Може бути сухо, жарко, слизько, мокро. Потрібно правильно вписатися в поворот, розрахувати швидкість, бо будь-яка помилка може закінчитися плачевно», — розповідає Валерія.

Минулого року у дівчини сталася травма – її переїхав мотоцикл, отримала тріщини у ребрах, натерпілася болю.

«Чи є страх перед стартом?» – запитую. «Є, — відповідає – іноді відчутний «мандраж». Але коли падає стартова машина (нам показують відлік: 15 секунд, потім 5 і — на трасу). Із того моменту свідомість відключається, і ти у процесі, дієш інтуїтивно, думаєш на швидкості, як і їдеш. Це адреналін, напруження, нерви, і на фініші не усвідомлюєш, як подолав дистанцію».

На тренування дівчині доводиться їздити в Київ, де кілька трас, найпопулярніші у Пирогово та Бортничах, де вона катається. У Борисполі та районі мототрас досі немає, що, каже спортсменка, прикро і дивно.

«Бориспіль – розвинене місто, але тут немає трас для гонок. Мотокрос – це видовищний спорт, тому для міста був би плюс, якщо виділити ділянку і кошти на її оснащення. Змагання із мотокросу можна влаштовувати кілька разів на рік. Молоді це б сподобалося, приїздили б глядачі. Це імідж міста! Влада міста має думати про це», — говорить Валерія.

Дороге задоволення

Мотокрос – задоволення не з дешевих. «У цей спорт потрібно багато вкладати коштів, але фінансової віддачі немає. Усе заради задоволення. Новий мотоцикл коштує 8 тис. євро. Якісна екіпіровка – захист тіла – 150-200 тис. грн. Участь у змаганнях – внесок до 1000 грн. Потрібне пальне, щоб доїхати і подолати трасу. Ще ремонт мотоциклів, заміна запчастин, що відбувається постійно», — розповідає Валерія і визнає, що батьки її дуже люблять, бо дозволяють такі витрати. 

Каже, українська держава не дбає про мотоциклетний спорт. Наприклад, після перемог різного рівня у мотокросі в країні фінансові винагороди не передбачаються, але за кордоном за призові місця на гонках є грошове заохочення.

«В Україні комерційні гонки, які влаштовують спонсори, бувають дуже рідко, у цьому році взагалі не було. Хоча на таких змаганнях перемога заохочується. Хотілося б, щоб держава звертала увагу на мотоциклетний спорт. А поки все тримається лише на ентузіазмі спортсменів», — ділиться Лєра.

Про гараж і СТО в Україні

Спортсменка і красуня Лєра була і лишається першою помічницею батька у гаражних справах. Хоча у неї два старші брати і сестра.

Техніка, каже, її покликання, тому обрала спорт і професію, пов’язані з транспортом. «Батьки планують відкрити своє СТО. Вирішили, що я там керуватиму. Приємно, що в мій успіх вірять рідні люди», — зізнається співрозмовниця.

Розповідає, що її брати, як і батько, працюють водіями, сестра – власниця косметичної фірми у Словаччині, де живе і працює. Але Лєра їхати за кордон не збирається, каже, не хоче усе змінювати, хоча і визнає, що у Європі із мотоспортом у рази краще становище, ніж в Україні.

«Тут моя сім’я, друзі, які поважають справу, якою я займаюся. Хочу здобути вищу освіту за фахом логіст. Я хочу жити і працювати в Україні», — пояснює Валерія.

Мотоциклетний спорт, мотоспорт — технічний вид спорту, основа якого — взаємодія спортсмена з різноманітною мотоциклетною технікою. Поняття мотоциклетного спорту є більш широким, ніж їзда на мотоциклі; це змагання на час, витривалість та швидкість.

Мотокрос – один із видів мотоциклетного спорту, що представляє собою гонку на спеціальних спортивних мотоциклах, яка проводиться на пересіченій місцевості по замкненій трасі з перешкодами: природними (круті підйоми, спуски, повороти, канави тощо) та синтетичними (стовпи, трампліни, мости)

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter

Джерело: Газета «ВІСТІ» – Бориспіль. Новини. Інформація. Реклама